Характерними особливостями таких сімей є:

надто емоційне, вразливе та хворобливе ставлення підлітків до

своїх батьків та їх проблем (маються на увазі гострі, хворобливі ре-акції на сімейну ситуацію). Якщо при цьому в сім'ї наявна відчужена у спілкуванні, неемоційна, сувора мати, то ситуація стає ще гострі-шою;

- часто в родинах залежних підлітків спостерігається конформізм та бездіяльність батьків, аж до їх готовності йти у всьому на поводі у підлітка. Така поведінка батьків швидше є своєрідним способом уни-кання емоційно-близьких стосунків з підлітком: "Я зроблю так, як ти бажаєш, тільки відстань..." чи "Що тобі ще потрібно? В тебе все є...";

- використання дитини як засобу тиску та маніпулювання подруж-жя один одним ( "Не кричи на мене: бачиш дитина від цього страж-дає");

- непослідовність у стосунках з дитиною: від максимального при-йняття до максимального нехтування. Дитину то наближують до себе, то відокремлюють незалежно від особливостей її поведінки;

- коли немає залучення членів родини у життя та справи один од-ного (коли всі поруч, але не разом; коли сімейне життя — це лише спільне господарство);

- директивний стиль спілкування та емоційне нехтування;

- сплутані стосунки та розмиті (невизначені) кордони між поко-ліннями. Дідусі та бабусі активно приймають участь в житті сім'ї, продовжують виховувати вже дорослих дітей, при цьому у ставленні до онуків частіше існує гіперпротекція та потурання. Те, що не до-зволяють батьки, дозволяють бабуся та дідусь.

Перераховані особливості сімейної ситуації приводять до підвищення ризику аддикції передусім тому що у підлітка не формується почуття відповідальності за себе, своє життя, вчинки [32,41]

З позиції сімейної психології аддиктивну поведінку у підлітків та молоді можна розглядати як крайню форму сімейної кризи. Навіть якщо ключовою ситуацією для початку залежності є звичайна підлі-ткова цікавість, що часто пов'язують з особливостями віку, факт ад-дикції буде по-різному сприйматися та використовуватися різними членами родини. Їх ставлення до залежності буде визначатись неусвідомленими ставленнями один до одного. Часто це приводить до того, що сімейна взаємодія чи поведінка когось з членів родини ви-ступає фактором, що запускає та фіксує аддиктивну поведінку

В житті це виглядає так: підліток, що лікувався та звільнився від фізичної залежності, в якийсь момент зривається та знову береться за своє.

Типовими особливостями батьківсько-дитячих відносин в цей період стають:

- делегована позиція батьків (коли відповідальність та вина за аддикцію приписуються виключно підлітку або іншому батьку);

- тотальний контроль, недовіра та підозрілість;

- конфліктність та агресивність з боку батьків;

- патологічна брехня, маніпулювання найсвятішими почуттями, образливість з боку підлітка;

- почуття вини батьків перед підлітком та один перед одним.

В наш час для змалювання психічного стану, що розвивається у членів сім'ї залежного пацієнта, широко використовується термін "співзалежність". Співзалежна людина — це та, яка дозволила пове-дінці іншого сильно вплинути на себе й та, що одержима спробами контролювати його поведінку

Вивчення структури та динаміки реакцій батьків підлітка, що вживає наркотики, показало, що знання батьків про залежність своєї дитини приводить до формування особливого синдрому, що визна-чається спеціалістами як синдром батьківської реакції на наркома-нію (СБРН), в структурі якого найбільш чітко виражені:

у матерів: фобія втрати дитини, почуття вини, сором, невпевне-ність у вихованні, проекція на дитину особистих рис, що не прийма-ються;

у батьків: емоційна та поведінкова нестабільність, невпевненість у вихованні, неприйняття дитини, відхилення до материнського сти-лю виховання.

Таким чином співзалежність в сім'ях наркоманів — це саморуйнів-на поведінка, що виникає на основі СБРН.

У матерів формуються оберігаюча (60%) та потураюча (30%) гіперпротекція, що виступає позитивним підкріпленням залежної по-ведінки дитини. У батьків формується нестійкий стиль батьківсько-дитячих стосунків, що в поведінці часто проявляється як протиріч-чя виховних стратегій батьків.

Різниця в стилі батьківсько-дитячих стосунків, наявність у стру-ктурі СБРН несумісних елементів, нехтування батьками виховного стилю матерів — все це призводить до того, що стосунки в подружній парі погіршуються, розвивається гостра криза всередині пари.

Найважливішим, на наш погляд, є прийняття батьками відповідальності за свою поведінку та за своє життя. Цьому сприяє реалізація моделей групового психологічного консультування, методологічною основою якого виступає трансактний аналіз Е.Берна. Учасни-ки групи в цьому випадку сприймаються як дієздатні суб'єкти, здатні нести відповідальність за свою поведінку та вирішення своїх про-блем. Керівник підтримує комунікації в групі з его-стану Дорослий.

Засвоєння учасниками групи термінології структурного та трансактного аналізу дає можливість для ефективного дослідження ними особливостей внутрішньосімейних стосунків, внутрішньої та зовні-шньої комунікації. Використання моделей психологічного консуль-тування та методології трансактного аналізу дозволяє вирішувати комплекс взаємопов'язаних задач, що безпосередньо випливають із зазначених вище особливостей сімей наркоманів та їх батьків:

- підвищення відповідальності за свою поведінку та своє життя;

- розвиток готовності до творчого реагування на наркоманію ди-тини;

- підвищення психологічної компетентності та розширення усві-домлення;

- зміна реакцій на проблему (від пошуку причини до пошуку рі-шень);

- розвиток реалістичності мислення та усвідомлення стосунків;

- підвищена здатність до спостереження [32,29]

Основною рисою особистості залежного є інфантилізм. Всі роз-думи наркомана концентруються на його власній персоні, тому він не здатний до повноцінного спілкування з іншими людьми. На пер-ший погляд, його натура здається сильною та енергійною, але в се-редині ховається невпевненість. Відсутність життєвих цілей, само-поваги. Через вимоги дійсності, що перевищують його адаптивні мо-жливості, він часто впадає в депресію. Для таких людей наркотик (чи його еквівалент) є заміною всього того, від чого їм доводиться відмовитись з причини абсолютної нездатності задовольняти свої потреби загальноприйнятим способом.

Залежна людина — безвідповідальна людина, не здатна досягти успіху в жодній із сфер суспільної чи економічної діяльності. Як пра-вило, людина з аддиктивною поведінкою