Відпустки

План:

Вступ

Розділ 1. Поняття відпустки та їх види.

1.1. Щорічні відпустки: основна відпустка.

1.2. Додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці.

1.3. Додаткова відпустка за особливий характер праці.

Розділ 2. Інші додаткові відпустки передбачені законодовством.

2.1. Додаткові відпустки деяким категоріям працівників.

2.2. Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням.

2.3. Творчі відпустки та соціальні відпустки.

2.4. Відпустки без збереження заробітної плати.

Розділ 3. Міжнародно-правове регулювання відпусток.

Висновки

Список використаних джерел

Зміст

Вступ

Актуальність теми. Після здобуття Україною незалежності одним із першочергових завдань розбудови демократичної, соціальної та правової держави стало формування власної законодавчої бази, в тому числі і в галузі трудового права. Робота в цій сфері полягає в комплексному оновленні трудового законодавства, яке б відповідало ринковим відносинам та міжнародним стандартам. Відповідних змін потребує і законодавство про відпустки.

Будь-яка наука поєднує в собі систему понять, які дають об'єктивно правильну уяву про предмет, що вивчає певна наука, розвиток якої завжди пов'язаний з удосконаленням понятійного апарату, з уточненням понять, які складають її зміст. Точність законів визначається перш за все точністю та визначеністю понять, від якості яких значною мірою залежить якість судової практики, дотримання законності.

«Протягом XX століття в законодавстві колишнього СРСР та УРСР і в чинному законодавстві поняття «відпустка» і поняття окремих її видів, не було визначено, чого не можна сказати про теоретичні наукові розробки в цій галузі» [14, 52]. При визначенні поняття «відпустка», її окремих видів та класифікації вчені використовували різні підходи та методи дослідження.

Для того, щоб правильно сформулювати поняття «відпустка» та її види, необхідно з'ясувати, які елементи входять до змісту поняття взагалі. Серед авторів, які зверталися до вивчення окремих аспектів цієї тематики та внесли певний вклад в її розробку, необхідно відмітити російських вчених: В.В. Глазиріна, Ю.М. Коршунова, В.І. Нікітінського, Ю.П. Орловського, О.І. Ставцеву, О.С. Хохрякову, О.І. Шебанову та ін. Ці питання знайшли своє відображення й у працях українських вчених: Н.Б. Болотіної, В.С. Венедіктова, В.М. Венедіктової, Г.С. Гончарової, С.В. Дріжчаної, В.В. Жернакова, І.В. Зуба, Д.О. Карпенка, А.Р. Мацюка, О.І. Процевського, В.Г. Ротаня, В.С. Стичинського, Г.І. Чанишевої та ін.

Мета і задачі дослідження. Мета курсової роботи полягає в тому, щоб з урахуванням досягнень науки трудового права, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного та зарубіжного досвіду розробити концептуальні напрямки правового регулювання відпусток, визначити правові дефініції в умовах побудови демократичної правової держави і розвитку ринкових відносин.

Об’єкт дослідження становлять трудові правовідносини, пов’язані з виникненням та реалізацією права на відпустку в умовах переходу до ринкової економіки.

Предметом дослідження є відпустка як елемент трудових правовідносин, її види, особливості надання та тривалість для різних категорій працівників, а також система нормативних актів пов’язана з її застосуванням.

Мета, об’єкт та предмет курсової роботи визначили основні завдання, які я ставлю перед собою у даній роботі. До них належать:–

дослідження відпустки та її видів в процесі становлення, особливостей понятійного апарату відпусток у законодавстві та юридичній науці;–

вивчення особливостей правового регулювання відпусток міжнародно-правовими актами та нормативними актами деяких зарубіжних країн;–

з’ясування місця відпустки у системі трудових правовідносин України;–

визначення правових дефініцій видів відпусток та їх диференціація;–

виявлення особливостей кожного виду відпусток;–

виявлення недоліків при реалізації права на той чи інший вид відпустки;

При формуванні наукових понять в якості ознак, які складають основу узагальнення відповідних предметів, необхідно виділити найсуттєвіші риси і співвідношення предметів, знання яких дає змогу пояснити інші суттєві риси і прояву цих предметів. Тому до змісту самого поняття ввійде саме сукупність тих ознак предметів, які є основою для узагальнення цих предметів у даному понятті. Терміни повинні вживатися тільки в тому значенні, яке надав йому законодавець.

Деякі дослідники поняття «відпустка» тісно пов'язують з виникненням права на відпустку. Л.Я. Гінцбург та В.Ф. Франціян розглядають право на відпустку, з одного боку, як право конституційне, з іншого, - як право суб'єктивно-трудове. Отже, конституційне право є основою для можливого виникнення суб'єктивного права на відпочинок. Право на відпустку може виникнути тільки за наявності як об'єктивного, так і суб'єктивного факторів.

«В юридичній літературі радянської доби існували різні визначення поняття «відпустка», які неодноразово змінювались і доповнювались» [18, 63]. Л.Я. Островський визначає поняття «відпустка» в широкому розумінні як звільнення від роботи з передбачених законодавством підстав на певну кількість днів із збереженням місця роботи або посади, тобто звільнення від виконання трудових обов'язків відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку. М.Г. Александров і А.Є. Пашерстник визначали відпустку як звільнення працівника від роботи для відпочинку на певну кількість робочих днів на рік із збереженням за ці дні заробітної плати. У 1952 р. з'явились ознаки: «відпочинок», «збереження заробітної плати»; у 1954 р. - «безперервність». Всі ці визначення суттєві, але не повністю охоплюють всі ті ознаки, які характерні для відпустки.

Загальною рисою для всіх видів відпусток є звільнення працівників на деякий час від виконання основних трудових обов'язків при збереженні місця роботи (посади). В іншому ж кожен вид відпусток має свої певні особливості.

Після здобуття Україною незалежності, в 1996 році 15 листопада Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про відпустки”, але і він не дає нам точного визначення поняття “відпустка”.

Розділ 1. Поняття відпустки та їх види

Вивчаючи законодавство України про відпустки, можна сказати, що відпустка - це чітко визначений проміжок часу, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам з метою відновлення власних життєвих потреб та інтересів із збереженням місця роботи