2) тривалість щорічної відпустки не може бути зменшена у випадку хвороби працівника, нещасного випадку або відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами;

3) за особою, яка скористалася правом на відпустку, згідно з Конвенцією зберігається нормальна або середня заробітна плата (ст. 7 Конвенції). Важливим пунктом є те, що безперервна частина оплачуваної відпустки повинна бути використана не пізніше, ніж протягом одного року, а залишок можна використати не пізніше вісімнадцяти місяців з кінця того року, за який була надана відпустка.

«Тобто суть цієї норми полягає в тому, що відпустка повинна використовуватись щороку для того, аби відпочити від виконання своїх трудових обов'язків з метою відновлення працездатності та втрачених фізичних і ро-зумових сил» [15, 146].

Міжнародною Організацією Праці було прийнято ще кілька конвенцій про відпустки, зокрема, Конвенцією №146 про оплачувані відпустки морякам від 13 жовтня 1976 р., Конвенцією №101 про оплачувані відпустки в сільському господарстві від 4 червня 1952 р. та інші.

Таким чином, Міжнародна Організація Праці не обмежується однією конвенцією з питань регулювання відпусток.

Висновки

Роблячи висновок, хочу сказати, що законодавство України про відпустки не є ідеальним, так, як не в одному законі та жодному нормативно-правовому акті немає точного визначення відпустки. Визначаючи основні етапи становлення і розвитку законодавства України про відпустки, враховувалися особливості соціально-економічного розвитку суспільства, прийняття та дію певних нормативних актів та закріплення в них основних положень.

Ставши на шлях розвитку ринкової економіки, Україна потребує переосмислення та вдосконалення регулювання суспільних відносин, у тому числі й трудових. Ті норми, що були прийняті майже 30 років тому, не можуть працювати в нинішніх умовах, оскільки жорстке регулювання трудових відносин вичерпало себе. Тому, вважаю назріла нагальна потреба реформування трудового законодавства відповідно до розвитку економіки та суспільних відносин.

Для реформування трудового законодавства важливим є не тільки економічне обгрунтування, а й економічне забезпечення, тільки за цих умов Кодекс України про Працю буде ефективно працювати. Крім того, не слід забувати, що сутність трудового законодавства завжди полягала в забезпеченні захисту працівника, як найбільш слабкої сторони трудових правовідносин. Саме наявність правових норм, спрямованих на захист працівника, дають можливість урівноважити становище обох сторін трудових правовідносин: працівника і роботодавця. Новий Трудовий кодекс повинен бути спрямований на підвищення рівня захисту працівника та поліпшення умов праці в сфері заробітної плати, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці.

«При проведенні реформи трудового законодавства важливим є визначення понятійного апарату, який повинен являти собою не просто низку певних термінів, а сукупність взаємоузгоджених і взаємопідпорядкованих понять, кожне з яких має своє місце і призначення» [14, 79].

Нормативно-правова база про відпустки, яка перейшла в спадщину Україні з радянських часів, складалася із цілої низки законів та підзаконних актів, що викликало певні труднощі при їх застосуванні. У зв язку з цим 15 листопада 1996 року в Україні було прийнято Закон «Про відпустки», який певною мірою «кодифікував» розрізнені нормативні акти та чітко визначив види відпусток, коло суб’єктів, які можуть скористатися правом на відпустку, порядок надання, поділу відпустки та частини тощо.

Прийняття Закону «Про відпустки» можна назвати прогресивним кроком у формуванні вітчизняного законодавства, тому що:

по-перше, відпала необхідність у користуванні більш як 70 нормативних актів колишнього Союзу;

по-друге, це була спроба відійти від законодавчої залежності Росії (така залежність сформувалась у радянські часи);

по-третє, новий закон увібрав в себе прогресивні положення міжнародно-правових актів, зокрема, конвенцій і рекомендацій МОП стосовно набуття права на відпустку, її тривалості тощо.

Не зважаючи на позитивні моменти, вважаю, що чинний Закон України «Про відпустки» не вирішує всіх проблем у правовому регулюванні відпусток і містить цілий ряд недоліків, які необхідно усунути. Зокрема, в ньому не визначені правові дефініції, що на практиці призводить до неоднозначного розуміння того чи іншого виду відпустки. У зв’язку з цим існують протиріччя навіть в існуючій нормативно-правовій базі стосовно однозначного вживання термінів та визначення тривалості відпустки. Актуальність проведення цього дослідження полягає у вирішенні проблем, які виникають при застосуванні норм законодавства про відпустки.

Однією з важливих проблем, яка вимагає свого вирішення, є приведення законодавства України про відпустки у відповідність до міжнародних стандартів, зокрема передбачених у конвенціях і рекомендаціях МОП.

Актуальність наукового дослідження обумовлена також прагненням України вступити до Європейського Співтовариства, що потребує приведення національного законодавства у відповідність із законодавством ЄС та його членів.

Список використаних джерел:

Нормативно-правові акти:

Конституція України. – К.: Преса України, 1997.

Кодекс законів про працю України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 1 серп. 2007 р.: (відповідає офіц. текстові). – К.: Вид. Паливода А.В., 2007. – 104 с. – (Кодекси України).

Закон України «Про відпустки» від 15.11. 1996 № 504/96

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII

Закон України “Про державну допомогу сім`ям з дітьми” вiд 21.11.1992 № 2811-XII

Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” вiд 15.09.1999 № 1045-XIV.

Закон України “Про загальну середню освіту” від 13 травня 1999р., № 651-ХІУ

Закон України “Про вищу освіту” від 17 січня 2002р., № 2984-111

Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992р. № 2862-XII

Постанова Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р., № 45 “Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та оплати