Характерною особливістю природного руху населення України є різке за останні роки, до міні-муму, скорочення його приросту. В 1990 р., наприк-лад, у розрахунку на 1000 чол. він дорівнював ли-ше 0.6 чол. і за останні десять років скоротився майже в 6 разів. Україна знаходиться за цим показ-ником на останньому місці серед колишніх союзних республік: вона «випереджує» навіть такі республі-ки, як Латвія (1.1%) та Естонія (1.8%), які, як відомо, характеризуються дуже низьким природ-ним приростом. Пограничні з Україною Білору-сія та Молдова також мають набагато вищі по-казники природного приросту: 9.2 і 8.0. У Таджи-кистані, приміром, цей показник у 50 разів вищий, ніж в Україні, в Узбекистані – 45 разів.

Рис.1. Народжуваність в Україні

Відомо, що природний приріст населення форму-ють кількість народжених і кількість померлих. Оскільки показники народжуваності і смертності сильно диференціюються як у місті, так і в селі, розглянемо ці питання окремо.

При аналізі вказаних показників слід насампе-ред звернути увагу на таку властиву Україні особ-ливість. У 1990 р. на її сільську місцевість припа-дало близько однієї третини всіх народжених і май-же половина всіх померлих. У розрахунку на 1000 чол. і в містах і в селах народилося по 12.7, а померло – відповідно 10.2 і 16.1 чоловік. Словом, у зв’язку з менш сприятливою віковою структу-рою сільських жителів (значно вища, як уже за-значалося, частка осіб передпенсійного і пенсій-ного віку), його природний приріст у цілому по Україні вже понад десять років оцінюється вели-чиною зі знаком «мінус» (в 1990 р. – мінус 3.4), тоді як природний приріст міського населення оці-нюється зі знаком «плюс» (в 1990 р. – плюс 2.5). Середні ж показники за кількістю народжених, кіль-кістю померлих і за величиною природного при-росту всього населення нівелювали б ці відмінності, тобто не відображали б специфіки природного руху міського і природного руху сільського населення.

Вивчення динаміки наведених вище даних за тривалий проміжок часу (1960 – 2002) дозволяє зробити висновок, що показники природного руху населення постійно погіршувалися і це відбувалося (за невеликим виключенням) постійно, причому за всіма основними демографічними параметрами. Різ-ко зросла також різниця між показниками, що ха-рактеризують народжуваність, смертність і природ-ний приріст міського і сільського населення. На-приклад, за 1960 – 1990 роки число всіх народжених на 1000 чол. у республіці скоротилося з 20.5 до 12.7, у тому числі серед міського населення – з 20.1 до 12.7, і серед сільського – з 21.0 до 12.7. Кількість померлих зросла серед усіх жителів з 6.9 до 12.1; серед міських – з 6.3 до 10.2, і серед сільських – з 7.5 до 16.1. Як результат – природний приріст усього населення, як уже зазначалося, скоротився з 13.6 до 0.6, в тому числі міського – з 13.8 до 2.5, сільського – з плюс 13.5 до мінус 3.4. Починаючи з 1979 р. Україна постійно має від’ємний приріст населення (винятком є лише 1986 р., коли природ-ний приріст був позитивний, хоч і становив дуже малу величину (плюс 0.3). Словом, за останнє 30-річчя народжуваність в Україні (як серед міського, так і серед сільського населення) зменшилася. майже вдвоє, число померлих міських жителів зро-сло на 60%, а число померлих сільських жите-лів – більше ніж удвоє. В результаті цих змін при-родний приріст усього населення (1960 – 1990) скоротився з 13.6 до 0.6, або в 22.7 рази, природний приріст міського населення – з 13.8 до 2.5, або в 2.5 рази, а природний приріст сільського насе-лення – з плюс 13.5 до мінус 3.4. Україна опини-лася, таким чином, на одному з. останніх місць у сві-ті за показниками природного руху населення.

Різко погіршилося і співвідношення показни-ків природного приросту міського і сільського насе-лення. Якщо в 1960 р. різниця між природним приростом міських і сільських жителів станови-ла 0.3 (на користь міського), то в 2002 р. цей по-казник зріс до 5.9. У 2002 р. лише окремі об-ласті України (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Чернівецька і Крим) мали незначний природний приріст сільсь-кого населення. В усіх інших областях мало місце велике скорочення природного приросту сільських жителів.

Зниження коефіцієнтів народжуваності в Украї-ні відбувається за рахунок зміни складових їх компонентів. Серед останніх центральне місце на-лежить низькому сумарному коефіцієнту народжу-ваності, який за останнє п’ятиріччя становив 1.9 – 2.0 (сумарний коефіцієнт народжуваності відо-бражає середню кількість дітей, народжених жін-кою за життя). За 1980 – 2002 роки жінки у віці 15 – 49 років скоротили кількість народжених ді-тей (в середньому за рік на 1000 жінок відповід-ної вікової групи) з 58.2 до 54.6. Причому, молоді вікові групи жінок збільшили кількість народже-них у віці молодше 20 років за вказані роки з 48.3 до 56.9, у віці – 20 – 24 роки – з 163.0 до 165.0, тоді як серед старших вікових груп жінок коефіцієнти їх народжуваності скорочувалися: від 25 до 29 років – з 102.2 до 91, від 30 до 34 років – з 50.9 до 44.0, від 35 до 39 років – з 18.2 до 16.1, від 40 до 44 роки – з 4.2 до 3.7, від 45 до 49 років – з 0.3 до 0.2.

Однією з причин відносно невисокої народжува-ності є, як уже зазначалося те, що значна кіль-кість жінок фертильного (дітородного) віку не одружена. Частина з них також народжує дітей, але цей показник набагато нижчий, ніж у