РЕФЕРАТ

на тему:

„Здоров’я та екологія”

З теорії формування здорового способу життя (ФЗСЖ) відомо, що одним з п`яти комплексів (груп) заходів, є заходи щодо створення сприятливого середовища. Крім того, теоретично середовище існування людини як явище визначено за двома складовими - природного довкілля і соціального оточення. Саме тому заходи з ФЗСЖ будуються за принципом урахування ефектів у двох напрямах - екологічному і соціальному. Це є соціоекологічним підходом до ФЗСЖ.

Соціоекологічний підхід до здоров`я передбачає побудову гармонійних відносин між суспільним і природним оточенням людини; це і є сутністю процесу створення сприятливих середовищ.

Нині дисциплінарний підхід до вивчення екологічних проблем різними науками (біологією, медициною, хімією, геологією, географією, економікою, юриспруденцією, технічними науковими дісциплінами тощо), змінив міждісциплінарний підхід, що породило відносно нову науку - соціоекологію. За визначенням провідного вітчизняного фахівця з соціоекології професора Г.О. Бачинського, це є інтегральна міждісциплінарна наука, що вивчає закономірності взаємодії суспільства і природи, розробляє наукові принципи гармонізації цієї взаємодії. Соціоекологія складається з галузевих підрозділів і інтегративного ядра. Галузеві підрозділи соціоекології – це спеціалізовані підрозділи традиційних наук: біології (екологія), медицини (екологія людини), хімії (біогеохімія), геології (інженерна геологія), географії (геоекологія), економіки (економіка природокористування), юриспруденції (соціоекологічне право), технічних наук (екологічна технологія), що вивчають відповідні аспекти взаємодії суспільства з навколишнім середовищем. Інтегративне ядро соціоекології становить єдність її теоретичного і прикладного напрямів. До теоретичної функції належить вивчення закономірностей взаємодії природного та соціального компонентів у соціоекосистемах, а до прикладної функції - моделювання соціоекосистем з метою їх оптимізації і керування розвитком із забезпечення гармонії між природою і соціумом. Таке моделювання здійснюється провідним методом соціоекології - математико-картографічним моделюванням соціоекосистем. Цей метод успішно використаний в Україні ще в першій половині 80-х років, коли Г. Бачинській із співробітниками розробив математико-картографічну модель оптимального функціонального зонування Львівської обласної екосистеми, що послугувала підгрунтям для соціально-економічної програми розвитку Львівської області до 2005 року.

Соціоекологія охоплює багато аспектів взаємодії суспільства і природи - географічні (властивості географічної оболонки Землі на певній території), біологічні (взаємодія тваринного і рослинного світу поміж собою і з середовищем, структура і функціонування територіальних екосистем), геологічні (взаємодія інженерних споруд людини з навколишнім геосередовищем), грунтознавчі (оптимізація господарювання з позицій припинення руйнування грунтів), гідрологічні і гідрогеологічні (раціональна взаємодія з компонентами гідросфери Землі), метеорологічні (протидія забрудненню атмосфери, погіршенню клімату тощо), медичні (безпосередній вплив середовища на здоров`я), технологічні (взаємодія технологічних і природних процесів у напрямі зменшення шкідливих наслідків науково-технічного прогресу), економічні (результат раціонального господарювання за умови збереження рівноваги геоекосистем), юридичні (соціоекологічне право, охорона природного оточення). Усі ці аспекти так чи інакше стосуються проблеми громадського і індивідуального здоров`я. Але, зважаючи на великий обсяг накопичених знань, в цьому розділі можливо розглянути тільки деякі положення медичного і біологічного аспекта соціоекології, тобто тих, що найбільше торкаються проблеми здоров`я. Основний зміст екологічної складової соціоекологічного підходу до здоров`я - захист природного і штучного середовища та збереження ресурсів, що їх надала природа і створюють люди.

У 1866 році Ернст Геккель ввів науковий термін “екологія”. Так було названо науку про спосіб життя тварин і їх багатосторонні та складні зв’язки з органічним та неорганічним природним середовищем, включаючи їх поведінку та розповсюдження. Тоді Геккель не міг передбачити, що сто років по тому це поняття, пройшовши значні зміни, набуде набагато ширшого змісту.

За цей час, особливо за останні п’ятдесят років, екологія перетворилась на фундаментальну галузь знань, що орієнтована на вивчення природних взаємозв’язків між живим організмом та навколишнім середовищем. Нині у зв’язку з багатостороннім впливом людини на природні системи планети екологія розглядається як:

1) частина біології, що вивчає відношення організму (особи, популяції, біоценозу тощо) та навколишнього середовища, у тому числі екологію істот (аутекологія), популяцій (популяційна екологія, демекологія) та суспільств (сінекологія);

2) дисципліна, що вивчає загальні закони функціонування екосистем різного ієрархічного рівня;

3) комплексна наука, що розглядає середовище мешкання живих істот (включаючи людину);

4) галузь знань, що розглядає деяку сукупність предметів та явищ з точки зору об’єкта (як правило, живого або за участі живого), що вважається центральним у цій сукупності. Вивчення загальних закономірностей взаємовідносин природи та суспільства виділяються в особливий напрям – екологію людини.

Виявляючи злочинну безпечність, людина, впливаючи на природу, швидко змінює природне середовище існування. На місці природного середовища, що залишалось відносно незайманим, виникають культурні ландшафти та міські агломерації. Озера та річки, “кровоносні судини суходолу”, перетворюються в стоки нечистот та промислових відходів. Атмосфера все більше і більше забруднюється аерозолями та газами, при чому нерідко отруйними. В результаті швидко бідніє тваринний та рослинний світ. Людина – найбільш обдарований та могутній представник всього живого на Землі – спричинила у нашому столітті перетворення природного обличчя планети, і перш за все, її рослинного і тваринного царства. Визнання того, що людина є невід’ємною частиною природного середовища, породило нову науку – “екологію людини”. Для біологів, екологів та інших природознавців підхід до природи, що витікає лише із утилітарних інтересів людини, звичайно, уявляється занадто вузьким та одностороннім. Екологію людини можна розглядати як науку, що зараз робить перші, дуже незначні кроки на шляху до своєї майбутньої значущості - повного затвердження принципово іншого пріоритету в системі взаємостосунків "людина-природа", нового погляду на місце і роль людини у природних процесах. Для більшості політичних та економічних діячів швидке усвідомлення пріоритету вічних інтересів природи перед