ІІ. Пил і шкідливі гази та їх вплив на організм людини.

До виробничих приміщень можуть потрапляти гази, пари, пил та інші шкідливі та отруйні речовини.

Шкідливою називається речовина, яка у контакті з організмом людини, при порушені вимог безпеки, спричиняє виробничу травму, професійне захворювання або відхилення в стані здоров’я, які можуть бути виявлені як в процесі роботи, так і у віддалені строки життя теперішніх та наступних поколінь.

За ступенем небезпеки шкідливі та отруйні речовини за дією на організм людини поділяються на чотири класи:

І – надзвичайно небезпечні;

ІІ – високо небезпечні;

ІІІ – помірно небезпечні;

ІV – малонебезпечні.

Крім газоподібних та пароподібних шкідливих речовин, на здоров’я працівників може впливати підвищена запиленість повітря. При цьому пил може бути токсичним, що викликає фібрози (кремній, азбест та ін.), та нетоксичним.

Значний вплив на важкість ураження організму людини шкідливими та отруйними хімічними речовинами і пилом має їх концентрація у повітрі робочої зони, а також тривалість дії. Ступінь небезпечності пилу залежить також від його дисперсності (відсоткове співвідношення розмірів часток), форми, твердості, волокнистості, електрозарядженості його часток. Найнебезпечнішим є частки пилу розміром до 5 мкм.

Для того, щоб виключити професійні отруєння та захворювання, санітарними нормами встановлені гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони, тобто такі концентрації, які при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом восьми годин чи при іншій тривалості, але не більше 41 години на тиждень, протягом усього робочого стажу не можуть викликати захворювання чи відхилення в стані здоров’я.

Шкідливі речовини можуть проникати в організм людини через органи дихання, органи травлення, а також шкіру та слизові оболонки. Через дихальні шляхи потрапляють пари, газо- та пилоподібні речовини, через шкіру переважно рідкі речовини. Через шлунково-кишкові шляхи потрапляють речовини під час ковтання, або при внесенні їх в рот забрудненими руками.

Основним шляхом надходження промислових шкідливих речовин в організм людини є дихальні шляхи. Завдяки величезній (понад 90 м2) всмоктувальній поверхні легенів утворюються сприятливі умови для потрапляння шкідливих речовин у кров.

Ступінь несприятливого впливу шкідливих речовин, що присутні в повітрі робочої зони визначається також низкою інших чинників. Наприклад, підвищена температура і вологість, як і значне м’язове напруження, в більшості випадків, підсилюють дію шкідливих речовин.

Суттєве значення мають індивідуальні особливості людини. З огляду на це для робітників, які працюють у шкідливих умовах проводяться обов'язкові попередні (при вступі на роботу) та періодичні (1 раз на 3, 6, 12 та 24 місяці, залежно від токсичності речовин) медичні огляди.

ІІІ. Призначення і будова вуглекислотного вогнегасника.

Вуглекислотні вогнегасники, як пожежогасна речовина використовується безколірний вуглекислий газ без запаху і смаку з температурою - 71єC. Основний вплив на горіння – розбавлення суміші горючої пари та газів з повітрям (киснем), додатковий – охолодження (твердий діоксид вуглецю).

Вогнегасники вуглекислотні призначені для гасіння невеликих пожеж, всіх видів загорання. Промисловість випускає вуглекислотні вогнегасники в ручному (ОУ-2, ОУ-5, ОУ-8) та транспортному варіантах. Вони приводяться в дію вручну. Через вентиль стиснена рідка вуглекислота прямує у патрубок, де вона розширюється і за рахунок цього її температура знижується до - 70єC. При переході рідкої вуглекислоти в газ її об’єм збільшується в 500 разів. Утворюється снігоподібна вуглекислота, котра при випарюванні охолоджує горючу речовину та ізолює її від кисню повітря. Корисна довжина струменя вогнегасника приблизно 4м, час дії – 30…60 сек.

Вогнегасник слід тримати за ручку для уникнення обмороження рук; зберігати подалі від тепла для запобігання саморозрядження. Вуглекислотою можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою, а також горючі і тверді речовини. Неможна гасити спирт і ацетон, котрі розчиняють вуглекислоту, а також терміт, фотоплівку, целулоїд, котрі горять без доступу повітря.

Вогнегасник має маркування, яке нанесено на корпус. Маркування містить інформацію, що складається з кількох частин:

вказівки щодо виконання;

послідовність операцій;

вказівки щодо користування;

для якого типу пожеж можна використовувати цей вогнегасник та різні попередження. Наприклад: „Не вживати для гасіння електроустановок під напругою”;

строк перезарядження та ін.

Ефективність дії вогнегасника залежить від правильних тактичних прийомів користування.

Під час гасіння електроустаткування, що є під напругою, необхідно, щоб відстань від електрообладнання до вогнегасника була не менша ніж один метр. Струмінь вогнегасного порошку (вуглекислоти) слід спрямовувати безпосередньо в полум’я. До початку гасіння знеструмити електроустаткування.

Згідно з ГОСТом 12.4.009 – 83 „ СС БТ. Пожарная техника для защиты объектов. Основные виды” розміщення й обслуговування вогнегасників повинно відповідати таким вимогам:

уведені в експлуатацію вогнегасники повинні мати облікові (інвентаризаційні) номери за прийнятою на об’єкті системою нумерації;

пристрої ручного запуску мають бути опломбовані;

вогнегасники мають розміщуватися з урахуванням зручності користування;

підходи до місця розміщення мають бути завжди вільні;

ділянки поверхні, на яких розміщують вогнегасники, необхідно фарбувати в білий колір з червоною окантовкою шириною 20-50 мм;

вогнегасники мають бути в легкодоступних та помітних місцях, де виключено потрапляння на них сонячних променів та безпосередній вплив опалювальних і нагрівальних приладів;

навішувати на вертикальні конструкції не вище ніж 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника, на відстані від дверей, достатньо для повного їх відкриття.

Список використаної літератури.

1. Савчук О.М. Основи охорони праці. – Запоріжжя: Просвіта, 2000.

2. В.М. Лапін Основи охорони праці – Львів: ЛБІ НБУ, 2004.

3. М.В. Грищук Основи охорони праці – К.: Кондор, 2005.

4. Є.О.Геврик Охорона праці – К.: Ельга, Ніка – Центр,