За останні десятиліття відбулася зміна загальнопланетарних реалій, котрі, на жаль, не до кінця враховуються лідерами провідних країн світу. На тлі досягнень науково-технічного прогресу різко загострилися екологічні та демографічні проблеми, а відставання і без того слабких країн стає неймовірно великим. Потужні потоки легальної й нелегальної міграції до розвинутих країн неминуче роблять Захід і, ширше, — Північ все більш залежними від тих негативних процесів, що відбуваються у своєрідній «світовій резервації». З імпортом злиденності, так чи інакше пов’язаної з досить спірною світовою політикою кредитування за програмою МВФ пострадянських країн і тих, що розвиваються, відбувається зворотний експорт корупції, наркотиків і «брудних» грошей.

Водночас багато терористичних організацій і груп мають у своєму розпорядженні значні фінансові можливості. Наприклад, доходи секти «Аум Сенрикьо» на момент здійснення хімічної атаки в токійському метро в 1995 році становили близько 100 млрд єн, що дорівнює приблизно 9 млн доларів США. Річний бюджет ХАМАС (ісламський рух опору, Палестина) оцінюється в 30 млн американських доларів, а щорічні надходження з Ірану на фінансування діяльності організації ісламських фундаменталістів шиїтської гілки Хезболла (Ліван) — у 100 млн доларів. Лише особистий статок організатора і спонсора міжнародного тероризму Усами бен Ладена обчислюється 300 млн доларів США. Ірландські терористи з ІРА витрачають на свої потреби в середньому 12 млн доларів на рік. Основну частку фінансів організації баскських сепаратистів.—.ЕТА («Країна Басків і волі», Іспанія) становить «революційний податок», що складає у середньому 1,5 млрд песет [1].

Наведені приклади є переконливим свідченням того, що до терористичної діяльності сьогодні залучаються не тільки представники бідних верств населення. Без значного фінансового супроводження неможливо було б здійснити такі масштабні теракти, як у США, Росії, Японії, Індонезії та ін. Це також стосується і масової підготовки терористів-самогубців. Означена тенденція не в останню чергу підводить до висновку, що тероризм як своєрідна бунтарська стратегія боротьби «слабких проти сильних» зазнає у сучасному світі серйозної трансформації. Після трагедії 11 вересня в США одним з центральних напрямків контртерористичного удару стали саме фінансові мережі терористичних організацій. Тільки за перші три місяці були блоковані їхні активи в банках США на суму близько 33 млн доларів.

Сьогодні наявні суперечності глобального масштабу фактично заганяються всередину, і тоді тероризм починає виступати їхнім своєрідним наслідком, індикатором проблемних зон у становленні нового світопорядку [2, 840].

Світове співтовариство визначило загрозу міжнародного тероризму як головний виклик людству і проголосило про необхідність довгострокового всеохоплюючого підходу до боротьби з цим явищем. Резолюцією 1373 Ради Безпеки ООН створено Контртерористичний комітет, до складу якого увійшла й Україна. Нині є підстави стверджувати, що про даний факт, а тим більше про діяльність цього Комітету, наша громадськість інформована недостатньо.

Розглянувши ідеологічне підґрунтя сучасного тероризму, варто тепер акцентувати увагу на тому, що тероризм сприймається практиками як сукупне поняття, пов’язане з професійною терористичною діяльністю. Будучи прихильником системного підходу, я вважаю досить продуктивним аспект розгляду професійної терористичної діяльності як такої, що має цілком визначену специфіку [3, 22].

Принципово важливим, з моєї точки зору, є те, що превенція терористичної діяльності внаслідок своєї багатофакторності передбачає різні рівні та способи комплексної протидії і матиме перспективу лише в тому разі, коли вона відповідатиме справжньому статусові даного явища як системно-соціального.

Створення дієздатної стратегії боротьби з тероризмом вимагає застосування найсучасніших засобів, форм та прийомів попередження цього явища. Зважаючи на це, вельми суттєвим є розуміння того, що ефективне запобігання проявам міжнародного тероризму можливе лише за умов, коли до зусиль протидії цьому явищу на державному і міжнародному рівнях приєднається громадянське суспільство, всі його інституції, коли ідеологія тероризму блокуватиметься позитивним потенціалом співтовариства. Історичний досвід вчить, що силовими методами можна боротися з носіями ідеології, але не з нею самою.

Консолідація громадянських зусиль. Виходячи з власного бачення ролі громадянських сил суспільства в протиборстві з тероризмом, хочу виділити два концептуальних блоки задач міжнародного і національного рівнів, спрямованих на вирішення, з одного боку, вузлових проблем глобалізації, а з іншого — внутрішньосуспільного розвитку, що мають єдину стратегічну мету — зменшення соціальної бази тероризму й екстремізму, розшарування і знесилення їх політичної і моральної основи, формування суспільної ізоляції носіїв терористичної ідеології.

По-перше, вірус ідеології тероризму не знає кордонів. За умов глобалізації та участі України як активного гравця у системі міжнародної безпеки було б недалекоглядним та безвідповідальним вважати, що системний тероризм обійде нас.

Показово, що під час однієї з програм ТРК «Ера», присвяченій річниці терактів у США, телеглядачам було запропоновано відповісти на запитання, хто такий бен Ладен. Із майже 2,5 тисячі тих, хто зателефонував до студії, 31 відсоток назвав його міфічною особою, а інші розділилися за думкою приблизно порівно: для одних він — ворог людства, для інших — національний герой. Навіть якщо допустити ймовірність некоректності в організації опитування, його результати дають найсерйозніший привід для занепокоєння.

По-друге, живильне підґрунтя для активізації екстремізму і тероризму є і в Україні. Обумовлено це насамперед сучасною соціально-економічною ситуацією в країні, різким розшаруванням громадян за майновою ознакою (83,2% населення животіє за межами прожиткового мінімуму), напруженою атмосферою політичного протистояння, проявами моральної неосвіченості і нетолерантності, низьким рівнем правосвідомості, кризовими тенденціями у забезпеченні законності, криміналізацією майже усіх сфер суспільства. Наголошу також