Йдеться про те, що сьогодні загалом наш громадянин практично беззахисний перед чиновницькою сваволею, не завжди має реальні можливості довести свої проблеми до представників влади, зокрема, не знає, де одержати необхідну інформацію, до якої інстанції звернутися і як домогтися конкретної відповіді.

Доречно нагадати, що тероризм паразитує на почуттях людей, у тому числі національних і релігійних. Тому не слід залишати поза увагою таку загрозу теророгенного характеру в Україні, як поширення деструктивних релігійних сект. На нещодавно проведеній у Вінниці Міжнародній науково-практичній конференції «Тоталітарні секти — загроза правам людини у Східній Європі» було прийняте звернення, у якому до культів, що викликають стурбованість, віднесено понад півсотні релігійних і езотеричних організацій.

Характерно, що практично у діях всіх тоталітарних сект проглядається прагнення до влади, а у деяких сектантських лідерів — навіть манія величі. Внутрішній устрій таких сект являє собою модель того, як має бути організоване «нове суспільство», у якому, з огляду на їхні доктрини, здебільшого, не припускають свободи мислення. До речі, у доктрині одного з релігійних рухів описано, як і для чого треба використовувати ядерну зброю. За даними директора єврейської антисектантської Ліги «Маген» Ігоря Куперберга (заснована Асоціацією єврейських громад України для протидії новим культам), одна з відомих сект американського походження в Україні щороку витрачає близько 10 млн дол. США.

Слід враховувати також, що на території України перебувають (у постійному чи транзитному режимі) представники іноземних організацій, що мають відношення до терористичної діяльності. При цьому варто зауважити, що через наявність низки перешкод, головним чином правового змісту, нашим правоохоронним органам доводиться бути надто коректними при звинуваченні якихось осіб чи організацій у причетності до терористичної діяльності. Досі в Україні немає законодавчо затверджених списків організацій, що підпадають під чинність закону про боротьбу з тероризмом, як це практикується в США та Росії. За таких умов громадськість, на відміну від державних структур, може використовувати набагато більше можливостей для «інформаційних викриттів», спираючись на міжнародний досвід і практику.

Вкрай актуальною є проблема масового насильства, що демонструється на наших телеекранах. Її джерела, на мою думку, лежать у площині руйнування соціокультурних норм, відсутності духовності, загальної культури і порядності у деяких натхненників психологічної атаки на наших співгромадян. Питання щодо підвищення рівня моральності вітчизняного телебачення досить делікатне. Тут не може бути диктату. Необхідна кропітка робота пропагандистського, законотворчого плану, щоб вийти на цивілізовані правила ефірної політики.

Протидія сучасному тероризму потребує винятково системного підходу, де, поряд з комплексом державно-правових заходів, найважливішою складовою має стати активна позиція громадянських інститутів нашого суспільства. Необхідно консолідувати різні громадські течії для підтримки глобальної стратегії з протидії тероризмові й екстремізмові, створити багатофункціональну систему антитерористичних дій. Така система мала б передбачати оптимальне використання інтелектуального потенціалу нації, людського фактора країни і його мобілізацію для вирішення проблем боротьби з тероризмом.

Пріоритетність у боротьбі з тероризмом належить профілактичній діяльності. У її здійсненні мають знайти своє місце органи законодавчої та виконавчої влади, авторитети офіційної церкви, лідери політичних партій, засобів масової інформації та широка громадськість. Для того, щоб виключити з нашого життя тероризм, необхідно насамперед розкривати і знищувати корені цього явища, а не лише боротися з виявами тероризму, тобто з тим, що з цих коренів виростає [4].

Це неможливо без тісної взаємодії всіх державних і громадських структур, що спрямована на запобігання державним злочинам, усунення інших загроз безпеці особистості, суспільства і держави. Виділю у цьому зв’язку три рівні попередження злочинів, що зазіхають на безпеку країни: 1) індивідуальна профілактика, тобто запобігання вчиненню протиправних діянь з боку окремих осіб чи їхніх груп; 2) профілактика окремих видів злочинів; 3) профілактика злочинності у цілому. І якщо завдання першого рівня (індивідуальної профілактики) повинні самостійно вирішувати правоохоронні органи і спецслужби, то на рівні профілактики окремих видів злочинів істотне значення має участь органів влади, державних структур, громадських організацій, засобів масової інформації. Завдання третього рівня превенції тероризму, як соціального явища, повинні розв’язуватися переважно з використанням соціально-економічних і політичних важелів. І в такому разі ефективність запобіжних заходів значною мірою залежатиме від залучення наукового і громадського потенціалу України, консолідації зусиль на засадах виваженого соціального партнерства.

Про інституювання недержавної складової системи національної безпеки України. Сучасний світовий досвід розвитку суспільного життя свідчить, що неодмінним атрибутом сильної держави є ефективно діюча система національної безпеки, яка включає державну і недержавну складові. На думку фахівців, говорити сьогодні про збалансовану систему національної безпеки України не доводиться ні в теоретичному, ні в практичному плані. Хоча компоненти державної системи безпеки в основному концептуально розроблені, конкретизовані за сферами життєдіяльності і функціонально задіяні, однак роль і місце недержавної системи безпеки (НСБ) у вітчизняному законодавстві не визначено. І це незважаючи на те, що введені поняття «громадські організації», «громадянське суспільство» та ін.

Не буде перебільшенням також сказати про деяке гіпертрофоване уявлення про НСБ як у самих громадян, так і в деяких посадових осіб держави, що вбачають у ній тільки конкурента, а іноді — зброю опозиції. За відсутності реального громадського контролю, створюються передумови для криміногенних тенденцій у суспільному житті.

На думку аналітиків, актуальність проблеми удосконалювання управління у сфері безпеки визначається складними соціально-економічними процесами сучасності, появою нових загроз безпеці, об’єктивною потребою розвитку демократичних процесів. У цьому зв’язку постає завдання акцентувати увагу громадськості на тому, що ефективне функціонування недержавного сектору безпеки — лише питання