Реферат на тему:

Надання першої допомоги при утопленні та спробах самогубства

Залежно від того, чи наповнились легені потерпілого водою чи ні, роз-різняють два види утоплення — мокре і сухе. При справжньому (мокро-му) утепленні рідина обов'язково потрапляє в легені (75-95% усіх утоплень). При рефлекторному звуженні голосової щілини вода не потрапляє в легені і людина гине від механічної асфіксії (5-20% усіх утоплень). Трапля-ються утоплення від первинної зупинки серця і дихання внаслідок травми, температурного шоку тощо. Утоплення може настати також при три-валому пірнанні, коли кількість кисню в організмі зменшується до рівня, що не відповідає потребам мозку.

У випадку мокрого утоплення, коли потерпілого рятують одразу після занурення, під воду, у початковий період після його підняття на по-верхню спостерігається загальмований або збуджений стан, шкірні покри-ви і губи бліді, дихання супроводжується кашлем, пульс прискорений, морозить. Верхній відділ живота здутий, нерідко буває блювання. Вказані ознаки можуть швидко зникнути, але інколи слабкість, запаморочення, біль у грудях та кашель зберігаються протягом кількох днів.

Якщо тривалість остаточного занурення потерпілого під воду становила не більше кількох хвилин, після витягнення з води людина непритомна, шкірні покриви синюваті, з рота і з носа витікає пінна рідина рожевого забарвлення, зіниці слабо реагують на світло, щелепи міцно стиснуті, дихання уривчасте або відсутнє, пульс слабкий, неритмічний, стан організму характеризується як атональний.

У тих випадках, коли після остаточного занурення потерпілого під воду минуло 2-3 хвилини, самостійне дихання і серцева діяльність, як правило, відсутні, зіниці розширені і не реагують на світло, шкірні покриви синюшні. Ці ознаки свідчать про настання клінічної смерті.

При сухому утепленні посиніння шкіри виражене менше, ніж при мокро-му, в агональному періоді відсутнє витікання пінистої рідини з рота. Клінічна смерть триває 4-6 хвилин.

Утопления, що розвинулось внаслідок первинної зупинки серця і серцевої діяльності, характеризується різкого блідістю шкіри, відсутністю рідини в по-рожнині рота і носа, зупинкою дихання і серця, розширенням зіниць. У таких утоплеників клінічна смерть може тривати 10-12 хвилин.

Допомога. Якнайшвидше очистити порожнину рота і глотки утопленого від сли-зу, мулу та піску. Якщо в дихальних шляхах потерпілого є вода, її необхідно швидко видалити, для чого потерпілого перевертають на живіт, перегинають через коліно, щоб голова звисала вниз, і кілька разів натискають на спину (рис.). Після цього потерпілого перевертають обличчям догори і починають робити оживлення.

Рис.1. Видалення води з дихальних шляхів та шлунка у витягнутого з води.

Коли утопленик врятований у початковому періоді утопления, треба насам-перед вжити заходів до усунення емоційного стресу: зняти мокрий одяг, досуха обтерти тіло, заспокоїти. Якщо потерпілий непритомний при досить спонтанному диханні, його кладуть горизонтально, піднімають на 40-50° ноги, дають подихати нашатирним спиртом. Одночасно зігрівають потерпілого, про-водять масаж грудної клітки, розтирають руки і ноги.

Як правило, утоплення супроводжується асфіксією.

Асфіксія — задуха, викликана кисневим голодуванням та надлиш-ком вуглекислого газу в крові та тканинах, настає через припинення надходження повітря в легені протягом 2-3 хвилин. Людина, як правило, непритомніє. Далі може зупинитись серце і наступити смерть.

Причини асфіксії — стискання гортані і трахеї (задушення); затоп-лення гортані і трахеї водою (утоплення); заповнення їх слизовими масами, блювотинням, землею; закривання входу в гортань стороннім тілом чи язиком; параліч дихального центру від отрути, вуглекислого газу, снодійних засобів; травми головного мозку; захворювання на диф-терію, грип, ангіну.

Ознака — відсутність дихання, наявність якого встановлюється за рухами грудної клітини або за зволоженням дзеркала, прикладеного до носа чи рота потерпілого.

Допомога полягає у тому, що по-першому необхідно витягнути язик, якнай-швидше вичистити порожнину рота від слизу, крові, харчових продуктів, землі тощо, розстебнути комір, пояс, верхній одяг — все, що може заважати дихан-ню, і здійснювати штучне дихання. (Інколи через набряк гортані виконувати штучне дихання стає неможливим. Щоб зменшити набряк, накладають холод-ний компрес на кадик, ноги ставлять у гарячу воду. При потребі виконується трахеотомія — введення трубки у розсічену трахею.

Інколи при спробах самогубства можливі зупинка серця і дихання. Тому є вкрай важливим уміти роботи штучне дихання та масаж серця.

* Штучне дихання. Найефективнішим способом штучного дихання є дихання «із легень у легені», яке проводиться «із рота в рот» або «із рота в ніс» (рис. 2). Потерпілого кладуть на спину на тверду рівну поверхню, відкинувши голову різко назад, для чого під плечі необхідно покласти валик або будь-який згорток. Для запобігання переохолодження організму потерпілого Під його спину доцільно також покласти підстил-ку (ковдру, пальто). Особа, що надає допомогу, пальцями затискає по-терпілому ніс, робить глибокий вдих, притискає свої губи до губ потер-пілого, швидко робить різкий видих йому в рот і відкидається назад. Під час вдування повітря в легені потерпілого спостерігається розширення його грудної клітки. Коли рятувальник відкидається назад, грудна клітка потерпілого спадає; відбувається видих. Вдування повторюють з часто-тою 8-12 раз на хвилину. З гігієнічною метою рекомендується рот по-терпілого прикрити шматком чистої тонкої тканини (носовик, поділ сорочки, бинт, косинка тощо).

Можна вдувати повітря в ніс потерпілого, затискаючи йому при цьому рот. Якщо пошкоджено обличчя і проводити штучне дихання «із легень у легені» неможливо, треба застосувати метод стиснення і розширення грудної клітки шляхом складання і притискання рук потерпілого до грудної клітки з їх наступним розведенням у боки. Штучне дихання необхідно проводити наполегливо і тривало (інколи кілька годин) до появи у потер-пілого самостійного стійкого дихання.

Рис.2. Штучне дихання способом «із рота в