РЕФЕРАТ

на тему:

Людина як біологічний та соціальний суб'єкт. Потреби людини

ПЛАН

1. Людина та її біологічні і соціальні ознаки

2. Діяльність людини, потреби людини

3. Використана література

1. Людина та її біологічні і соціальні ознаки

Значення терміна «людина» багатогранне, про що свідчить понятій-ний апарат наук, які вивчають людину.

Філософію цікавить людина з точки зору її становища у світі пере-дусім як суб'єкта пізнання і творчості.

Психологія аналізує людину як цілісність психологічних процесів, властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольо-вих властивостей тощо, тобто психологія шукає стабільні характеристики психіки, які забезпечують незмінність людської природи.

Якщо економічна наука припускає, що людина здатна на раціональ-ний вибір, то психологія виходить з того, що мотиви людської пове-дінки здебільшого ірраціональні і незбагненні.

Історики, навпаки, проявляють інтерес до того, як під впливом куль-турно-історичних факторів змінюється людська істота.

Соціологія досліджує людину насамперед як особистість, як елемент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом со-ціальних факторів, а також шляхи і канали зворотного впливу особис-тості на соціальний стан.

У найзагальнішому розумінні термін «людина» вказує на належність до людського роду — вищої сходинки живої природи на нашій планеті.

Що ж таке життя? Є багато різних визначень поняття «життя». У загальному розумінні життя є особливою формою існування і руху матерії, вищою по відношенню до фізичної чи хімічної форми, способом існування білкових тіл, суттєвим моментом якого є пос-тійний обмін з їх зовнішнім середовищем.

Життя — це особлива форма руху матерії зі специфічним об-міном речовин, самовідновленням, системним управлінням, самороз-витком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломерантів. З цього досить складного визначен-ня виведемо головне: життя можна розглядати як послідов-ний, упорядкований обмін речовин і енергії.

Людина як частина природи є біологічним суб'єктом. За своєю тілес-ною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тварин-ного світу. Характерно, що з погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.

Подібність, схожість людини і тварини визначається,

по-перше, складом речовини, будовою та поведінкою організмів;

по-друге, у людини є рудиментарні органи, які виконували важ-ливі функції у тварин і збереглись у людини, хоча і не потрібні їй.

Поняття «людина» вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує загальні, притаманні усім людям якості й особливості, що знаходять свій вияв у терміні «Homo sapiens» — «людина розумна». Лю-дина як біологічний вид має:

* характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до праці тощо);

* високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;

* свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи;

* мислення та мова, які з'явились в результаті трудової суспільної діяльності.

Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності — такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, — а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язка-ми з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі.

Людська здатність самозаглиблення має діяльний суспільний харак-тер. Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того мо-менту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме з цього почалася розбудова людиною власного світу — соціального.

Зміст і характер людського життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками якого є засоби виробництва та спілкування.

Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі. Соціум — це особливий спосіб життя особливих істот — людей.

Отже, найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське — суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що є в суспільстві, як і саме суспільство, — результат людської діяльності.

2. Діяльність людини, потреби людини

Діяльність — це специфічний спосіб ставлення людини до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини. Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживан-ня, творіння культури.

Характерні ознаки діяльності людини:

> вона діє під впливом тих чи інших мотивів для задоволення певної потреби;

> вона існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем (інші люди, предмети; природа тощо);

> обмінюється інформацією з іншими людьми, тобто бере участь у спілкуванні;

> з самого початку життя людина грається, вчиться, а далі —-працює;

> саме завдяки діям, взаємодіям набуває певного досвіду;

> відчуває вплив умов ужиття як на рівні оточення (мікросередовище), так і на рівні суспільства (макросередовище);

> діяльність має ціле усвідомлений і цілеспрямований характер.

На основі того, що людська діяльність являє собою систему усві-домлених цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетво-рення навколишнього світу можна сформулювати таке визначення:

Діяльність — це активна взаємодія людини з навколишнім се-редовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

Потреби — це нужда, необхідність для людини того, що забез-печує її існування і самозабезпечення.

Потреби поділяються на групи;*

фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку);*

екзистенціальні (це потреби у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);*

соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілку-ванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності); *

престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);*

особистісні (у, самовираженні, у самореалізації (або самоактуалізації), тобто в