Сучасна Наука про відчуття використовує декілька термінів, дуже близьких за значенням: «органи чуття», «аналізатори», «аферентні си-стеми», «сенсорні системи», що часто розглядаються як рівнозначні.

У сучасній фізіології, враховуючи анатомічну єдність і спільність функцій, розрі-зняють вісім аналізаторів. Проте в системі взаємодії людини з об'єктами навколиш-нього середовища головними або домінуючи-ми при виявленні небезпеки все ж таки виступають * зоровий, * слуховий та * шкірний аналізатори. Інші виконують допом-іжну, або доповнюючу, функцію. Водночас необ-хідно враховувати, також і ту обставину, що в сучасних умовах є ціла низка небезпечних чин-ників, що створюють надзвичайно важливу біо-логічну дію на людський організм, але для їхнього сприйняття немає відповідних природних аналі-заторів. Це насамперед стосується іонізуючих випромінювань і електромагнітних полів надвисоких діапазонів частот (так звані НВЧ-випромінювання). Людина не спроможна їх відчути безпосередньо, а починає відчувати лише їх опосередковані'(переважно дуже небезпечні для здоров'я) наслідки. Для усунення цієї прогалини розроблені різноманітні технічні засоби, що дозволяють відчувати іонізуюче випромінювання, «чути» радіохвилі та ультразвук, «бачити» інфрачервоне випромінювання тощо.

* Аналізатори — це сукупність взаємодіючих утворень периферич-ної і центральної нервової системи, які здійснюють сприймання та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму.

Види аналізаторів у людини: руховий, зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкірний, вестибулярний, вісцеральний.

Структура аналізатора:

Рецептори (сприймають утвір)

Чутливі нейрони

Ділянки кори головного мозку.

Усі аналізатори в принциповому структурному відношенні однотипні. Вони мають на своїй периферії апарати, що сприймають подразники, — рецептори, в яких і відбувається перетворення енергії подразника в про-цес збудження. Від рецепторів по сенсорним (чуттєвим) нейронам і синапсам (контактам між: нервовими клітинами) імпульси надходять у центральну нервову систему.

Розрізняють такі основні види ре-цепторів: * механорецептори, що сприймають механічну енергію: до них належать рецептори слухової, вестибу-лярної, рухової, частково вісцеральної чутливості; * хеморецептори - ню-ховий, смаковий; * терморецептори, що мають шкірний аналізатор; * фоторецептори — зоровий аналізатор та інші види. Кожен рецептор виділяє з множини подразників зовнішнього і внутрішнього середовища свій адекватний подразник. Цим і пояснюється дуже висока чутливість рецепторів.

Усі аналізатори завдяки своїй однотипній будові мають загальні пси-хофізіологічні властивості.

Властивості аналізаторів

надзвичайно висока чутливість до адекватних подразників

наявність абсолютної, диференційної та оперативної межі

чутливості до подразника

спроможність до адаптації

спроможність тренування

спроможність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника

перебування у наступній взаємодії один за одним

Чутливість аналізаторів близька до теоретичної межі й у сучасній техніці поки що не досягнута. Кількісною мірою чутливості є гранич-на інтенсивність, тобто найменша інтенсивність подразника, вплив якої дає відчуття.

Абсолютна межа чутливості має верхній та нижній рівні. Нижня абсолютна межа чутливості — це мінімальна величина подразника що викликає чутливість. Верхня абсолютна межа — максимально допусти-ма величина подразника, що не викликає в людини біль. Диференційна чутливість визначається найменшою величиною подразника, яка, дає можливість відчути його зміну. Це положення вперше було введено німецьким фізіологом А.Вебером і кількісно описано німецьким фізи-ком Г. Фехнером.

Спроможність до адаптації — це можливість пристосовувати рівень своєї чутливості до подразників. При високих інтенсивностях подразників чутливість зни-жується і, навпаки, при низьких — підвищується. Спроможність тренуватися ви-ражається як у підвищенні чутливості, так і в прискоренні адаптації (наприклад, часто говорять про музичний слух, чуттєві органи дегустаторів і тощо). Спроможність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника полягає в тому, що людина може відновити у серій свідомості на коротку мить побачену характеристику або почуті звукові інтонації. Така «інерція» відчутті? визначається як наслідок. Три-валість послідовного образу сильно залежить від інтенсивності подразника і навіть у деяких випадках обмежує можливість аналізатора. Відомо, що навколишній світ бага-тогранний і лише завдяки властивості аналізаторів взаємодіяти один з одним відбу-вається повне сприйняття людиною об'єктів і явищ зовнішнього середовища.

3. Психічні реакції людини, які забезпечують

життєдіяльність людини

Людина як жива істота має дві найхарактерніші складові: організм і психіку.

Організм як біофізіологічну систему ми, розглянули раніше.

Психіка — це властивість нервової системи, завдяки якій:

> здійснюється зв'язок із зовнішнім світом;

> координується робота всього організму;

> організмі діє у відповідь на подразнення сигналів (рефлекс).

Нервова система — це сукупність структур в організмі, яка об'єднує діяльність усіх органів і систем і забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем.

Функції нервової системи:

Сприймає зовнішнє і внутрішнє подразнення

Аналізує і перетворює сприйняту інформацію

Координує фінкції організму.

Наявність мозку, нервових систем, ендокринних залоз дає можливість організму реагувати на внутрішні або зовнішні ситуації таким чином, щоб бути готовим до можливих змін. Поведінка людини дає певне уявлення про інформацію, яку вона отри-мала із зовнішнього світу або від свого організму за допомогою органів чуття. Зв'язок між відчуттям і поведінкою встановлюється переважно в певних ділянках кори го-ловного мозку і, залежно від подразника, відбувається адекватна дія організму — рефлекс. Рефлекси можуть бути двох видів — безумовні і умовні.

*Безумовні рефлекси — це стереотипи поведінки, набуті людиною у постійних умовах зовнішнього середовища, які формувалися в про-цесі всієї попередньої історії розвитку і передаються у спадковість.

* Умовні рефлекси — це поведінка, яку набувають у результаті навчання або у разі дій, які часто повторюються, особливо якщо послідовність їх виконання довго залишається незмінною. Це