Науковці України, зокрема В.Ємельянов визначає тероризм як загально небезпечні дії або загроза ними, що вчинюються публічно і посягають на суспільну безпеку та спрямовані на створення в соціальній сфері обстановки страху, непокою, пригніченості з метою прямого або непрямого впливу на прийняття будь-якого рішення чи відмови від нього в інтересах винних. З цієї кількості визначень виділимо ряд діянь, що, як зазначається, становлять тероризм як злочин:

насильницькі акти проти певних категорій громадян;

вибухи і вся сукупність суспільно небезпечних у міжнародному масштабі діянь;

злочинна діяльність, що виявляється в залякуванні населення та органів влади;

організація, фінансування, підтримка, створення терористичних груп та ін.

Як видається, перелік ознак, що становлять поняття тероризму, є багато і, напевно, цей перелік не є вичерпним. То в чому ж таке явище як тероризм знаходить своє об’єктивне вираження? Вважаємо, що в конкретному своєму прояві – у терористичному акті, який полягає у вчиненні певних злочинних діянь, а саме – вибухів, підпалів та інших загально небезпечних дій, що реально можуть заподіяти чи заподіюють шкоду невизначеній кількості осіб і можуть спричинити чи спричиняють інші тяжкі наслідки, і так само погроза вчинення таких дій. Тому не можна погодитись з думкою В. Ємельянова, який розглядає тероризм і терористичний акт як діяння близькі, але все ж таки не тотожні. Різницю між ними він вбачає ось в чому:

1. На відміну від терористичного акту тероризм може знаходити вираз не тільки в насильницьких діях, але й в погрозі здійснення таких дій.

Проте під погрозою здійснення тероризму, виходячи з різноманіття його визначень, можна розуміти і погрозу здійснювати злочинну діяльність, і погрозу створення, фінансування, і підтримки терористичних організацій тощо. Натомість погроза здійснення саме терористичного акту(певних злочинних дій – вибухів, підпалів та ін.) більш об’єктивно визначена і конкретизована за своїм змістом.

2. Насильницькі дії та погроза ними при вчиненні тероризму спрямовані на невизначену кількість невинних жертв, тоді як при вчиненні терористичного акту жертва насильства суворо персоніфікована. Зокрема, таке твердження є правильним для ранніх стадій розвитку тероризму, однак сучасні терористи не завжди мають намір вбити конкретну персону – вони прагнуть шляхом насильства дестабілізувати, залякати суспільство і владу, вбиваючи пересічних громадян, тих, хто опинився поряд з об’єктом терористичного акту. Так останні найбільш серйозні і чисельні за жертвами насильницькі дії, спрямовані на невизначену кількість жертв, про що свідчить чіткий вибір об’єктів терористичних актів: вибухи в Токійському і Паризькому метро, вибухи посольств США в Кенії та Танзанії, вибухи в Москві і Міжнародному Торговельному Центрі в Америці.

3. Тероризм завжди вчинюється загальнонебезпечним способом – шляхом вибухів, підпалів, інших загальнонебезпечних дій, а терористичний акт – способом, небезпечним, як правило лише для конкретної особи, але не для оточуючих. З такою думкою важко погодитись. З оцінки кількості жертв від терористичних актів останніх років можна зробити висновок, що терористи, вчиняючи конкретний терористичний акт претендують на значний розголос, на резонанс у ЗМІ, який буде тим більшим, чим більша кількість жертв і потерпілих, коли створюється обстановка паніки і страху серед населення, і в цьому виявляється цинічна, злочинна суть теракту, в якому знаходить прояв таке складне явище, як тероризм. Далі В.Ємельянов робить висновок, що терористичний акт і акт тероризму можуть збігатися за обсягом. Це відбувається тоді, коли терористичний акт стосовно до конкретної особи вчиняється загальнонебезпечним способом і поняття “терористичний акт” і “тероризм” у своїй сукупності є більш загальне поняття – “тероризм у широкому розумінні”.

Можна припустити, що В.Ємельянов у своїх твердженнях спирається на аналізі КК РФ та проекті нового КК Республіки Бєларусь, де дійсно розмежована відповідальність за тероризм (ст. 205 КК РФ) і за посягання на життя державного чи громадського діяча, вчинене з метою припинення його державної чи іншої політичної діяльності або з метою помсти за таку діяльність (терористичний акт) (ст. 277 КК РФ). Проте зауважимо, що друге із вказаних посягань не є терористичним актом у повному розумінні. Тут може йти мова про політичне вбивство чи злочин терористичної спрямованості.

З цієї позиції доречно висловити думку про те, що більш доцільно було б закріпити в новому Кримінальному законодавстві України відповідальність за такий конкретний прояв тероризму, як учинення терористичного акту, а саме вчинення вибухів, підпалів чи інших дій, що створювали небезпеку загибелі людей або заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення або впливу на прийняття або утримання від прийняття рішень органами державної влади чи місцевого самоврядування в інтересах винних, а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою (терористичний акт).

Криміналізація такого небезпечного діяння, як тероризм, і встановлення відповідальності за форми його прояву – чи то терористичний акт, терористична діяльність, створення терористичної організації чи групи, фінансування чи інша підтримка терористичної діяльності – є значним кроком на шляху боротьби з однією із найсерйозніших загроз миру і спокою людства.

Поряд з криміналізацією тероризму, і з цим погоджуються всі науковці, що вивчають цю проблему, має бути прийнятий пакет нормативно-правових актів, які б визначали правові та організаційні положення боротьби з тероризмом, порядок функціонування державних органів у боротьбі з проявами терористичної діяльності. З цього приводу варто звернути увагу на міжнародний досвід законодавчого закріплення боротьби з тероризмом. В Ізраїлі, США, Російській Федерації та ряді інших країн, що зіткнулися з цією проблемою, прийняті