критична збірка (в Харкові), яку на цей час зупинено. Можливі аварії на цих реакторах з радіоактивним за-брудненням є загрозою насамперед містам, у яких вони розташовані. Небезпекою є й те, що реактори знаходяться в зоні польотів повітря-ного транспорту. На Київському реакторі були аварії у 1968, 1969 і 1970 рр.
У 1968 р. у навколишнє середовище було викинуто 40 кюрі радіо-активного йоду, що перевищувало допустиму норму в 400 разів. 4 лютого 1970 р. у результаті аварії на реакторі було опромінено 17 осіб.
Важливим завданням є поховання джерел іонізуючого (гамма-та нейтронного) випромінювання (ДІВ) тільки у спеціалізованих сховищах шляхом безконтейнерного розвантаження джерел (в Украї-ні ДІВ ховають здебільшого у захисних контейнерах), а також необ-хідно переховати тверді радіоактивні відходи зі сховищ.
Потребують особливої уваги як потенційно небезпечні об'єкти і підприємства з видобутку і переробки уранових руд, розташованих у Кіровоградській, Миколаївській та Дніпропетровській областях. Ви-добування уранової руди головним чином проводиться на Жовто-водському, Смолінському та Кіровоградському рудниках. Новокостянтинівське, Давлатівське та Братське родовища (Дніпропетровська та Миколаївська області), передані для промислового виробництва, де-кілька років не експлуатуються.
Для отримання закису-окису урану проводиться переробка ура-нових руд на гідрометалургійному заводі ВО СГЗК, що розташова-ний у промзоні міста Жовті Води Дніпропетровської області. Ха-рактерним для уранодобування є те, що майже всі його відходи є джерелами радіоактивного забруднення навколишнього середовища.
У сільському господарстві, в медицині, промисловості й наукових дослідах використовуються ДІВ. В Україні є близько 8000 підприємств та організацій (тільки в Києві близько 400), які використовують по-над 100 тис. джерел іонізуючого випромінювання.
Експертами Міжнародного Агентства з атомної енергії та Агент-ства з ядерної енергетики Організації економічного співробітництва та розвитку створена міжнародна школа ядерних подій, яка викорис-товується для оперативного та узгодженого оповіщення про значен-ня з погляду безпеки подій на ядерних установах.
Хімічно небезпечні об'єкти
Хімічні речовини та біологічні препарати природного чи штучно-го походження, які виготовляють в Україні чи отримують з-за кор-дону для використання у господарстві та побуті, що негативно впли-вають на життя та здоров'я людей, тварин і рослин, обов'язково вно-сяться до державного реєстру потенційно небезпечних хімічних ре-човин і біологічних препаратів.
За Міжнародним реєстром, у світі використовується в сільському господарстві, промисловості та побуті понад 6 млн токсичних речо-вин, 60 тис. з яких виробляються у великих кількостях, у тому числі понад 500 речовин, які належать до групи сильнодіючих ядучих речовин (СДЯР), токсичних для людей.
Особливо небезпечні аварії на підприємствах, які виробляють, використовують або зберігають СДЯР, вибухо- і вогненебезпечні матеріали. До них належать заводи і комбінати хімічної, нафтохі-мічної і нафтопереробної промисловості, підприємства, оснащені хо-лодильними установками (молокозаводи, м'ясокомбінати, холодильники), котрі як холодоносії використовують аміак, підприємства з виробництва добрив і пластичних мас.
Об'єкти господарювання, на яких використовуються СДЯР, є потенційними джерелами техногенної небезпеки. Це хімічно небез-печні об'єкти.
У 1999 р. виникло 27 аварій з викидом (загрозою викиду) СДЯР. Внаслідок цих подій 4 особи загинуло та 33 особи постраждали.
У результаті аварії на об'єкті, де виробляють або використовують СДЯР, обслуговуючий персонал і населення, яке проживає поблизу об'єкта, сільськогосподарські тварини, посіви та лісові насадження можуть бути уражені ядучими речовинами.
Викид (розлив) небезпечних хімічних речовин на хімічно небез-печному об'єкті, що може призвести до загибелі чи хімічного уражен-ня людей, констатується як аварія на хімічно небезпечному об'єкті.
У разі таких аварій можуть виникати масові ураження людей, тварин, сільськогосподарських та лісогосподарських рослин і наса-джень.
До хімічно небезпечних об'єктів (підприємств) належать:
заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки та агрегати, які виробляють або використовують СДЯР;
заводи (або їхні комплекси) з переробки нафтопродуктів;
виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДЯР;
підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції й очисні споруди, які використовують хлор або аміак;
залізничні станції та порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали та склади на кінцевих пунктах переміщення СДЯР;
транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові та морські танкери, що перевозять хімічні продукти;
склади і бази, на яких містяться запаси речовин для дезінфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки;
склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.
Основні причини аварій на хімічно небезпечних об'єктах такі:
організаційні помилки людей;
несправність в системі контролю і забезпечення безпеки виробництва;
поломки вузлів, устаткування, трубопроводів, ємностей або окремих деталей;
пошкодження у системі запуску і зупинки технологічного процесу, що може призвести до виникнення вибухонебезпечної обстановки;
несправності у системі контролю параметрів технологічних процесів;
акти-диверсій, обману або саботажу виробничого персоналу або сторонніх осіб;—
дія сил природи і техногенних систем на обладнання.
Значні аварії можуть виникнути при витіканні (викиданні) великої кількості хімічно небезпечних речовин. Це може статися за таких обставин:
при втраті енергії, відмові в роботі машин і механізмів;
витікання хімічно небезпечних речовин із труб;
використання непридатних матеріалів;
виникнення екзотермічних реакцій через вихід з ладу системи безпеки й контролю;
розриву шлангових з'єднань у системі розвантажування;
полімеризації хімічно небезпечних речовин у резервуарах для їх зберігання.
Факторами ураження при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах є хімічне ураження людей, сільськогосподарських тварин, зараження місцевості, ґрунту, води, урожаю, продуктів харчування, кормів і по-вітря.
В Україні функціонує 1810 об'єктів господарювання, на яких зберігаються або використовуються у виробничому процесі понад 283 тис. т сильнодіючих ядучих речовин, у тому числі — 9,8 тис. т хлору, 178,4 тис. т аміаку.
Ці об'єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки.
Перший ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження, в кожному з них мешкає більше 75 тис. осіб) — 76 об'єктів;
Другий ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження, в кожному