потрібно нормувати кількість шкідливих речовин, які викидаються в повітря, ґрунти, води всіма типами забруднювачів, постійно кон-тролювати викиди різного типу об'єктів, прогнозуючи стан довкілля та прийма-ючи відповідні санкції і рішення щодо порушників законів про охорону природи.
В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн по-кладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймають най-нижчий рівень забруднення, що ґрунтується на санітарно-гігієнічних нор-мах (див. додаток 1, табл.1, 2, 3).
Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто різняться, хоча й незначно.
Вважається, що ГДК шкідливої речовини — це такий вміст її у при-родному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить здоров'ю у разі постійного контакту, а та-кож не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків.
Визначаючи ГДК, враховують ступінь впливу не лише на здоров'я людини, але й на диких та свійських тварин, рослини, гриби, мікроор-ганізми й природні угруповання в цілому.
Найновіші дослідження свідчать, що нижніх безпечних меж впливів канцерогенів та іонізуючої радіації не існує. Будь-які дози, що переви-щують звичайний природний фон, є шкідливими.
За наявності в повітрі чи воді кількох забруднювачів односпрямованої дії повинна виконуватись така умова:
С1/ГДК1 + С2/ГДК2 + ... + С/ГДК = 1,
де С1, С2,..., С — фактичні концентрації Забруднювачів, мг/м3; ГДК1, ГДК2, ..., ГДК — ГДК забруднювачів, мг/м3
Якщо зазначена умова не виконується, то кажуть, що санітарний стан не відповідає нормативним вимогам.
Дуже шкідливою є сумарна дія таких полютантів, як сірчаний газ, діоксид азоту, фенол, аерозолі, сірчана (Н2SO4) та фтористоводнева (НF)
кислоти.
Для визначення максимальної разової ГДК використовуються ви-сокочутливі тести, за допомогою яких виявляють мінімальні впливи забруднювачів на здоров'я людини у разі короткочасних контактів (ви-міри біопотенціалів головного мозку, реакція ока тощо).
Для визначення тривалих впливів забруднювачів (токсикантів) про-водять експерименти на тваринах, використовують дані спостережень під час епідемій, аварій, додаючи до певного пирогового впливу ко-ефіцієнт запасу, що знижує дію ще в кілька разів.
Для різних середовищ ГДК одних і тих самих токсикантів відрізня-ються.
ГДК речовин в природних водах поділяються на:
ГДК вод господарсько-питного харчування;
ГДК вод рибного господарства.
У ґрунтах ГДК речовин визначають переважно для одного шару. Речовини не повинні шкідливо впливати на якість вирощуваної люди-ною для споживання продукції, а також на здатність ґрунту самоочищуватись, нормально функціонувати. Останнім часом дедалі більше робиться розрахунків ГДК для продуктів харчування.
Основними засобами захисту людини від впливу шкідливих речо-вин є ¦гігієнічне нормування їх вмісту у різних середовищах, а також ¦різні методи очищення газових викидів (адсорбція, абсорбція, хімічне перетворення) та стоків (первинне, вторинне та третинне очищення).
Хімічна зброя. Одним із видів зброї масового ураження є хімічна зброя. Її дія базується на використанні бойових токсичних хімічних речовин, до якої відносять отруйні речовини і токсини, що уражають людей, тваринні та рослинні організми. Ці речовини мають високу токсичність і можуть викликати як тяжкі, так і смертельні ураження. Для отруйних речовин і токсинів характерним є проникання у при-міщення, споруди, сховища, уражаючи усе живе. Іноді з визначенням факту застосування цього виду зброї та визначенням її типу виникають труднощі.
Біологічні фактори небезпеки*
Загальна характеристика біологічних об'єктів. Одним з видів
небезпеки є біологічні речовини, до яких відносять макроорганізми
(рослини та тварини) і патогенні мікроорганізми, збудники інфекцій-
них захворювань (бактерії, віруси, грибки, рикетсії, спірохети, най-
простіші).*
Отруйні рослини. Близько 700 видів рослин можуть викликати
важкі чи смертельні отруєння людей. Токсичною речовиною отруйних
рослин є різні сполуки, які належать переважно до алкалоїдів, глюко-зидів, кислот, смол, вуглеводнів тощо.
За ступенем токсичності рослини поділяють на:
отруйні (біла акація, бузина, конвалія, плющ тощо) ;
дуже отруйні (наперстянка, олеандр тощо);
смертельно отруйні (білена чорна, беладона, дурман звичайний).
Наведемо характеристику дії отруйних рослин на організм людини:
Отруйна рослина | Час початку дії | Характеристика впливу на організм людини
Білена чорна | через 30-40 хв. | Почервоніння обличчя і шиї, збуджений стан, судоми рук та ніг, галюцинації, слинотеча, а згодом сухість у роті тощо.
Цикута | через 5 хв. | Часте блювання, сильна слинотеча, запаморочення, блідість шкіри, з'являються сильні судоми.
Гриби | від 15 хв. до 2-3 діб | Нестерпний біль під грудьми, постійне блювання, згущення крові, судоми, призводить до летальних випадків
Отруйні тварини. Серед тваринних організмів отруйні форми трапляються частіше, ніж в рослинних організмах. Отрути, що вироб-ляються тими чи іншими організмами, є хімічними чинниками, які беруть участь у міжвидових взаємодіях. Приклади використання хімічних речовин для нападу або захисту можна знайти на всіх сходинках ево-люційного розвитку. Наведемо приклади деяких небезпечних тварин.
Тваринний організм | Вплив на організм людини
Павук ( тарантул) | Надзвичайно сильні больові відчуття, головний біль, слабкість, порушення свідомості, судоми, тахікардія, підвищення тиску, летальні випадки
Кліщі | Укуси, почервоніння, стан загального отруєння
Комахи (оси, бджоли, мурашки, жуки ) | Алергічні реакції, анафілактичний шок, неврози шкіри, запалення, больові відчуття, летальні наслідки
Риби (скати, морські дракони, скорпени) | Уколи, слабкість, деколи втрата свідомості, діарея, судоми, порушення дихання, зниження тиску, летальні випадки
Рептилії (кобри, змії) | Параліч скелетної й дихальної мускулатури, пригнічення функцій центральної нервової та дихальної систем, в'ялість, апатія, гальмування рефлексів, патологічний сон, летальні випадки
* Патогенні організми. Особливостями дії мікроорганізмів є:
висока ефективність зараження людей;
здатність викликати захворювання внаслідок контакту здорової
людини із хворою або з певними зараженими предметами;
наявність певного інкубаційного періоду, тобто з моменту зараження
до прояву повного захворювання (від декількох годин до десятків днів);
певні труднощі з визначенням окремих видів збудників;
здатність проникати в негерметизовані приміщення, інженерні спо-руди і заражати в них