РЕФЕРАТ

на тему:

Гарячі точки у світі

Різні науково-дослідні організації, які займаються проблемами гарячих точок планети, дають трохи відмінні кількісні оцінки сучасної ситуації і привласнюють їм свої рейтинги.

Так, Гейдельбергський інститут (ФРН) у 2006 році зареєстрував 278 конфліктів. 35 з них мають гостронасильницький характер. У збройних зіткненнях беруть участь і регулярні війська, і загони бойовиків. Але людські втрати несуть не тільки вони: ще більше жертв серед мирного населення.

У 83 випадках конфлікти протікали в менш твердій формі, тобто застосування сили відбувався тільки час від часу. В інших 160 випадках конфліктні ситуації не супроводжувалися бойовими діями. 100 з них носили характер декларативного протистояння, а 60 протікали у формі схованого протиборства.

По оцінках Центру оборонної інформації (США), у світі спостерігається тільки 15 великих конфліктів (втрати перевищують 1 тис. чоловік). Експерти Стокгольмського інституту СІПРІ вважають, що в 2006 році в 16 точках планети відбувалося 19 великих збройних конфліктів.

Більше половини всіх гарячих точок приходиться на Африканський континент. На Близькому Сході уже кілька років йде війна в Іраці. Афганістан, де намагається навести порядок НАТО, теж ще дуже далекий від заспокоєння, і інтенсивність нападів талібів і бойовиків Аль-Каіди на урядові структури, війська і поліцію, на військові підрозділи Північноатлантичного альянсу тільки зростає.

Деякі міжнародні експерти припускають, що збройні конфлікти щорічно забирають до 300 тис. життів, в основному – мирних громадян. На них припадає від 65 до 90% втрат (цифра коливається в залежності від інтенсивності бойових дій). Статистика свідчить, що тільки 5% загиблих у Першій світовій війні були мирними жителями, а в Другий світовий вже близько 70% убитих.

Однак у жодному з нинішніх збройних конфліктів не відбуваються зіткнення між різними країнами. Боротьба йде усередині неблагополучних держав. Урядам протистоять різні воєнізовані формування повстанців, бойовиків і сепаратистів. І усі вони переслідують самі різні цілі.

Ще в 2001 році після масштабних терактів у Нью-Йорку і Вашингтоні США оголосили війну міжнародному тероризму, однак і сьогодні, п'ять років по тому, їй не видно кінця, у неї втягуються все нові сили.

Наприклад, не спадає хвиля насильства в Іраці. Після окупації цієї країни і скинення режиму Саддама Хусейна в 2003 році на війська Сполучених Штатів і їхніх союзників обрушилися удари бойовиків. Сьогодні Ірак все більше скочується в прірву громадянської війни. Багато експертів США, і насамперед члени спеціальної комісії наполягають на виведенні американських військовослужбовців з цього регіону. Однак хазяїн Білого дому на прохання генералів і у відповідності зі своїми намірами у будь-що здобути перемогу вирішив збільшити чисельність контингенту джи-ай.

В Судані йде запекле протиборство між мусульманською північчю і християнським півднем, що прагне домогтися автономії. Перші сутички між Народною армією звільнення Судану і Рухом за справедливість і рівність відбулися в 1983 році. У 2003 році протистояння знайшло форму нещадної війни в Дарфурі. Тут теж не видно кінця збройному насильству і напруженість продовжує тільки зростати.

Хоча ООН, багато інших міжнародних організацій намагаються стабілізувати обстановку у світі, їхнього зусилля поки не приносять відчутних результатів. Великі збройні зіткнення відбуваються майже на всіх континентах, і їхнє число поки не тільки знижується, а навпаки – зростає.

І все-таки за останні роки деякі конфлікти припинилися по різних причинах. Трохи незвичайним шляхом були зупинені збройні зіткнення в Індонезії й Індії. Так, війна між індонезійським урядом і сепаратистською організацією «Вільний Ачех» продовжувалася більше 30 років. У ній загинуло понад 120 тис. чоловік. Однак після того, як на провінцію Ачех зійшло руйнівне цунамі, інсургенти і влади погодилися співробітничати в справі допомоги потерпілим. За допомогою міжнародних посередників сторони підписали договір про припинення вогню. У липні 2006 року парламент Індонезії проголосував за надання Ачеху прав автономії.

Трохи раніше майже аналогічна ситуація склалася в Кашмірі. Починаючи з 1989 року уряд Індії вів боротьбу з тамтешніми сепаратистами. Їхні воєнізовані угруповання були тісно пов'язані з ісламськими екстремістами в сусідньому Пакистані і з бойовиками «Аль-Каіди». У 2002 році повстанці навіть загрожували підірвати на території Індії ядерну боєголовку. Однак коли в жовтні 2005 року в Кашмірі відбувся сильний землетрус, лідери більшості з 23 екстремістських угруповань цього штату, які вимагала державотворення чи приєднання до Пакистану, почали переговори з Делі. Сьогодні в Кашмірі де-факто діє не дуже стійкий режим перемир'я.

Ізраїль, довгий час знаходиться в стані конфлікту з Палестинською автономією, на сучасному етапі став підтримувати Ясіра Арафата президента, що змінив, Махмуда Аббаса. У такий спосіб Тель-Авів намагається протидіяти терористичному угрупованню ХАМАС, законним шляхом захопивший політичне лідерство в ПА, але який продовжує не визнавати раніше підписані угоди з Ізраїлем.

Влади Алжиру почали вести війну з релігійними екстремістами в 1991 році. Протистояння з бойовиками ісламістів, у якому загинуло близько 150 тис. чоловік, припинилося через виснаження сил обох сторін. Аналогічним чином завершився конфлікт у Кот Д'івуарі (Беріг Слоновой Кістки). Встановлення мирних відносин у цьому регіоні було досягнуто за допомогою ООН.

На Філіппінах армії і спецслужбам удалося значно послабити ісламістську організацію «Абу Сайаф» (війна йде з 1999 року), а в Уганді – екстремістську «Армію Бога» (конфлікт почався в 1986 році). На латиноамериканському континенті уряд Колумбії і правоекстремістська організація Об'єднані сили самооборони не дуже давно дійшли згоди про припинення вогню. Більшості з бойовиків була надана амністія. Однак ватажки і деякі активісти ОСС одержали по 8 років тюремного