Реферат на тему:

Безпека та небезпека у стародавніх віруваннях    

До сьогоднішнього дня безпека життєдіяльності сприймається більшістю науковців та громадськістю як інтеграція певних знань в одній дисципліні. Не зважаючи на досвід Росіїї, де, фактично, була започаткована безпека життєдіяльності і де вона уже стала наукою, навіть дехто з тих, хто займається даною проблемою в Україні не наважується говорити про неї як про науку. Однією з причин є, на думку деяких вчених, відсутність суттєвих історичних коренів цієї науки та дисципліни.
   Описуючи історію розвитку безпеки життєдіяльності, згадують про Гіппократа, який вніс великий вклад у розвиток медицини, Арістотеля, який ще у давні часи вивчав умови праці та ряду видатних учених, які внесли суттєвий вклад у справу безпеки праці – Агріколлу, Рамарціні, М.В. Ломоносова, В.Л. Кірпічова, В.А. Легасова та інших. Проте такий підхід до історії безпеки життєдіяльності є досить одностороннім, адже він висвітлює тільки один невеличкий історичний аспект загальної проблеми, а саме безпеки праці, чи вірніше безпеки людини під час праці. При цьому історія власне безпеки життєдіяльності, яка передусім включає питання позавиробничої безпеки залишається не висвітленою.
   Зважаючи на те, що людина почала займатися безпекою з давніх давен, практично з часу усвідомлення себе людиною, виникло припущення, що це не могло не бути відображено у численних віруваннях, міфах тощо. Адже забезпечення персональної та громадської безпеки і збереження здоров’я було одним з найважливіших практичних завдань людини. На жаль, до наших днів дійшло зовсім мало відомостей щодо розвитку питань безпеки у стародавні часи.
   Проведене дослідження показало, що питання забезпечення безпеки займали чільне місце серед інших видів діяльності у древньому суспільстві. Найвищим виявом цього стала персоніфікація. Небезпеки персоніфікувалися у негативних образах, а забезпечення безпеки покладалось на позитивних – богів, духів чи уявних істот тощо.
   Навіть самі слова безпека і небезпека в українській мові пов’язані з давньою міфологією. Утворювалися вони принципово інакше ніж в інших мовах, навіть в найближчій – російській. В російській мові слово “опасный” походить від слова “опасъный”, яке зустрічається в пам’ятках древньоруської писемності ХІ сторіччя в значенні “охоронний, старанний”. Згодом, слабкий “ъ” зник, звук “с” отвердів. Слово “безопасность” утворилося за допомогою префіксу без (безо, безъ), який виражає значення “той, що не має чого-небудь”.
   На відміну від російської мови, в якій первинним (кореневим) словом є “опасность” і похідним від нього “безопасность” етимологія українських слів інша. Первинним словом є “безпека”, а похідним від нього “небезпека”, що на перший погляд суперечить логіці утворення цих понять, адже небезпека є поняттям первинним, а захист і безпека вторинним. Звісно, останньою логічною схемою повинні були користуватися й українці, як і всі інші народи. Детальний аналіз слів “безпека” та “небезпека” показав, що причина полягає у використанні спільного кореня “пек”, який і є уособленням небезпеки.
   Проведене дослідження показало, що в стародавній українській міфології Пек (Пекун, Пек-Осика, Щезби) – бог або вірогідніше цар чи керівник пекла, а також війни, кривавих бійок, кровопролить та всілякої біди. Згідно з повір’ями Пек – великий чортисько, кровожерний, страхітливий, підступний, нещадний. Він живе глибоко під землею, сидить на троні, що височіє над пеклом і ретельно стежить, як туди провалюються душі грішників, де їх мучить його прислуга – пекельники та чорти. Проте Пек, за повір’ями, лякливий, надто боїться животворящого світла бога Сонця і Чура (звідси давнє прислів’я: “Чур тобі, Пек!”). Близьким до образу Пека або його варіантом є Пекун (Щезби) – маленький кровожерний божок, який хутко зростає, більшає до потворних розмірів, намагаючись пожерти якомога більше людей, коли вони сваряться. За повір’ям, його могла здолати, знищити лише згода між людьми. Такі повір’я сприяли встановленню родинної та соціальної злагоди, себто були захистом від певних соціальних небезпек.
   Отже, слово “безпека”, складається з двох частин префіксу “без” та кореня “пек” (пека), що означає відсутність впливу цього страшного персонажу, уособлення всякої біди та небезпеки. Відповідно, слово “небезпека” має заперечний префікс “не”, відтак в цілому поєднання префіксів “не” та “без” означає, що дія відбулась не без участі чогось. Отже, “небезпека” означає – не без участі міфічного персонажу Пека чи його впливу на ті чи інші обставини.
   Поряд з образом Пека стоїть Чорт (Нечистий, Дідько, Біс, Диявол, Сатана, Щезник, Той, Злий) – один з найрозповсюдженіших негативних персонажів стародавньої української міфології та демонології християнської доби. Чорти, згідно з повір’ям, поділяються на “дурних”, “мудрих”, “справедливих” та “збитошних”. “Мудрі” чорти навчили людей добувати вогонь, робити вози і млини, пекти хліб, ковалювати, мірошникувати тощо. “Дурні” чорти вигадали горілку, куриво, злі слова і т. п. “Збитошні” (“збиточні”) чорти роблять збитки – трощать, ламають потрібні речі, заганяють коней. “Справедливі” чорти встановлюють або відновлюють соціальну справедливість у суспільстві.
   Численні міфи, легенди, оповіді про чортів відігравали позитивну роль у боротьбі проти зла і злодіянь, в утвердженні здорової народної моралі.
   Пек та Чорт не єдині негативні міфічні персонажі. За старовинними міфами, головними уособленнями всякої небезпеки були Чорнобог і його дружина, за рядом авторів, дочка – Мара. Саме вони породили Пека, чорта та інші злі сили. Чорнобог – бог зла, ворог Вирію (раю в стародавній українській міфілогії), людей і світла, заступник усіх злих сил, володар підземного мертвого царства. Згідно з повір’ям, перетворювався у