Реферат - Безпека та небезпека у стародавніх віруваннях
9

чорного лебедя та постійно воював з Білобогом, що вказує на те, що у стародавній українській вірі, як і у сучасних теж було присутнє поняття одвічної боротьби добра та зла.
   Мара (Марена) – богиня зла, темної ночі, страшних сновидінь, привидів, хвороб (мору), смерті. За давньоукраїнською легендою, сіє на землі чвари, брехні, недуги. Слово “мара” збереглося в українській мові й до сьогодні, і часто уособлює образ чогось поганого, хворобливого. Це цілком логічно, адже за повір’ями Мара разом зі Змієм породила 13 доньок-хвороб, яких пустила по світу. В образах цих доньок стародавні українці відобразили майже всю сукупність хвороб, групуючи їх, очевидно, за зовнішніми проявами захворювань. Таке міфічне відображення хвороб мало цілком вагоме практичне значення, адже було загальною медичною класифікацією, що допомагало у лікуванні. Доньки-хвороби Мари зображалися у вигляді міфічних потвор, їх опис подається за П. Трощиним та О. Афанасьєвим.
   Вогневиця – несла людям високий жар тіла, тиф та інші хвороби. Зображувалась у вигляді кістлявої баби, в якої великі лихі очі палають вогнем.
   Глуханя – відбирала в людей слух і мову. Зображувалася потворною бабою без вух і рота.
   Гризачка – несла людям хворобу серця. Зображувалася черв’якоподібною істотою, в якої над посинілою тонкою верхньою губою зависали гострі хижі зуби.
   Жовтяниця – несла людям жовчну хворобу. Уявлялася висохлою немічною бабою з жовтими очима і лицем.
   Кікімора – богиня сновидінь. Уявлялась сонливою, блідою дівою, що жила у людській оселі у комині чи запічку.
   Коркуша – заражала людей коростою, віспою, обкидала чиряками і струпами тощо. Зображувалась коростявою, конопатою бабою, вкритою струпами та гнилими виразками.
   Лідниця – несла простуду, відморожувала людям кінцівки тощо. Зображувалась у вигляді обледенілої баби, в якої замість очей – дві крижини.
   Ломота – міфічна потвора, що несла людям хворобу кісток, кінцівок, нарости на суглобах тощо. Зображувалась у вигляді потворної баби з вивернутими кінцівками, повернутою назад головою тощо.
   Лякливиця – несла людям переляк, боязкість тощо.
   Навія – несла людям божевілля. Зображувалася у вигляді потворної баби, що несамовито регоче, закотивши очі під лоба.
   Очниця – осліплювала людей, несла їм хворобу очей. Зображувалася потворною брудною бабою з гнилими очима.
   Трясовиця (Пропасниця) – несла людям гарячку, смерть.
   Черевуха – несла людям хворобу шлунка та інших нутрощів.
   Ще одним втіленням зла та небезпеки в стародавні міфології українців була Яга-Баба (Баба-Яга), образ якої до сьогоднішнього дня дійшов у казках, а у стародавні части мав більше значення. Яга-Баба вважалася божеством війни, кровопролить, людських чвар. Поряд з образом Яги-Баби стоїть Див – божество страху й смерті. Див зображувався у вигляді великої хижої птиці з потворним жіночим обличчям. Див вважався людоїдом, віщував смерть, особливо перед боєм. Згадується в “Слові о полку Ігоревім” (“встрепенулся Дивъ, кликнеть на вершине древа”). В пізніші часи (X–XIII ст.) Див ототожнювався з образом Солов’я-Розбійника. Образ Дива входить до української народної творчості як елемент орнаменту та в примовках (“Щоб на тебе Див прийшов” та ін.).
   Крім уособлення різноманітних небезпек, у стародавній міфології були образи, що асоціювалися з психологічними станами людини. Одним з них була Желя – богиня печалі, скорботи, плачу. Історики та лінгвісти вважають, що саме від цього образу утворилися слова жаль, жалоба та ін.
   Численним персоніфікаціям, які символізували небезпеку у міфології протистояли не менш чисельні образи захисників. Вочевидь, захисників мав кожен вид людської діяльності, помешкання тощо. Наприклад, Домовик (Домовий, Хазяїн, Дедо, Дідусь) – ”хатнє” божество, що за повір’ям опікується життям усієї родини. Домовик творив не лише добро, він міг покарати (наслати хвороби, невдачі, злидні) тих, які нешанобливо ставились до своїх покійних родичів, скупилися пригостити подорожнього, допомогти родичеві, сусідові, погорільцеві тощо.
   Одним з найдавніших і найпопулярніших у давніх українців з “домашніх” богів був Чур (Цур, Шур) охоронець домашнього вогнища, тепла, затишку. Бог добробуту, добрий дух дому та заступник роду.
   Безпеку у обійсті пов’язували у прадавні часи з Дворовиком (Дворовий) – добрим духом обійстя, богом, що охороняв від мору, пожежі, грабунку всю живність і все добро у дворі. Сприяв збагаченню, добробуту, щастю. Крім нього були образи, що забезпечували безпеку окремих будівель у дворі, – засіки та комори охороняв Кльоцник, господарчі будівлі – Сарайник, Конюшник охороняв конюшню і коней від усякого лиха, хвороб, пожежі тощо.
   Досить багато персоніфікацій захисників стояло на сторожі домашньої худоби, яка була основою добробуту родини. Возило і Табунник охороняли коней, Баган і Воструха дбали та охороняли домашню рогату худобу, Пасічник (Бортник, Бортняк) – давньоукраїнське божество, що згідно з повір’ям охороняло борті.
   Прикладом персон охоронців професій та видів діяльності є Гонило (Гениль) – давньоукраїнський бог чередників та чабанів. Він забезпечував безпеку череди, отари, табуна, адже стадам загрожували хижі звірі, хвороби тощо.
   Давньоукраїнською богинею родючості, жіночого рукоділля, мистецтва і води, заступницею вагітних і породілей була Мокоша (Макош, Цариця Води, Водяниця, Мати Коша).
   Головним уособленням добра та безпеки вважався Білобог (Дід) – головний бог добра, творець землі, води, світла, батько Перуна, захисник людей від зла, господар Вирію та повелитель інших богів. Білобог, як втілення добра і безпеки, є антиподом Чорнобога – втілення зла та небезпеки, з яким він знаходиться у постійній боротьбі.
   Світло і добро людям ніс також Дажбог (Даждьбог, Сонце-Бог) – за найдавніших часів бог Сонця, а на початку нашої ери

---

Сторінки: 1 2 3