Із середини вересня будб-яке згадування про жертви атомних вибухів раптом зникло зі сторінок японських газет. Зникло не на тиждень, а на цілих сім років.

Понад 300 тисяч людей, що постраждали від атомних вибухів (хібакуся), стали ніби кастою знедолених. Ніхто не міг привселюдно виражати їм жаль, допомогти їм. Навіть у літературі і мистецтві хібакуся стали забороненною темою. Єдиною присвяченою їм книгою був збірник віршів Сіноє Сіода, яка згодом померла від променевої хвороби.

Десь там, на небесах,

Прокинули чашу отрути.

На палаюче місто

Пролилась вона чорним дощем.

6го серпня 1945 року по одному із хіросімських мостів йшли 9 чоловік… Ці люди згоріли, випарувалися, розтанули в повітрі. Спалах смертоносного світла відбив на кам’яних плитах їхні тіні. Вони були короткими. Атомне сонце спалахнуло над ними майже в зеніті. Тому що саме на міст Ліон, на центр хіросімської дельти, наводив перехрестя свого прицілу бомбардир.

У місті, населення якого складало перед катастрофою близько 350тис. чоловік, залишилося в живих лише 8% жителів. Тоді, після всепоглинаючого полум’я, після чорного дощу, що залив безкрає попелище, городянам здавалося, що ця мертва, спечена земля ніколи не оживе, що жодна билина не проб’ється крізь смертоносний попіл.