ОХОРОНИ ПРАЦІ.
Шум. Ультразвук та інфразвук. Їх дія на людину та методи захисту.
Шум – безладне сполучення різних по силі і частоті звуків; здатний впливати на організм. Джерелом шуму є будь-який процес, що викликає місцеву зміну чи тиску механічні коливання у твердих, рідких чи газоподібних середовищах. Дія його на організм людини зв'язана головним чином із застосуванням нового, високопродуктивного устаткування, з механізацією й автоматизацією трудових процесів: переходом на великі швидкості при експлуатації різних верстатів і агрегатів. Джерелами шуму можуть бути двигуни, насоси, компресори, турбіни, пневматичні й електричні інструменти, молоти, дробарки, верстати, центрифуги, бункери та інші установки, що мають деталі, що рухаються. Крім того, за останні роки в зв'язку зі значним розвитком міського транспорту зросла інтенсивність шуму й у побуті, тому як несприятливий фактор він придбав велике соціальне значення.
Шум має визначену частоту, чи спектр, що виражається в герцах, і інтенсивність – рівень звукового тиску, вимірюваний у децибелах. Для людини область чутних звуків визначається в інтервалі від 16 до 20 000 Гц. Найбільш чуттєвий слуховий аналізатор до сприйняття звуків частотою 1000—3000 Гц (мовна зона). Вимір, аналіз і реєстрація спектра шуму виробляються спеціальними приладами — шумомірами і допоміжними приладами (самописи рівнів шуму, магнітофон, осцилограф, аналізатори статистичного розподілу, дозиметри й ін.). Оскільки вухо менш чуттєве до низького і більш відчутно до високих частот, для одержання показань, що відповідають сприйняттю людини, у шумомірах використовують систему корегованих частотних характеристик — шкали А, У, З, D і лінійну шкалу, що відрізняються по сприйняттю. У практиці застосовується в основному шкала А. Нормованими параметрами шуму є рівні звукового тиску в октавних смугах із середньо геометричними частотами 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 4000 і 8000 Гц і еквівалентний (по енергії) рівень звуку в децибелах (шкала А). Припустимі рівні шуму на робочих місцях не перевищують відповідно 110, 94, 87, 81, 78, 75, 73 дБ, а по шкалі А — 80 дБ.
Шум - один з найбільш розповсюджених несприятливих фізичних факторів навколишнього середовища, що здобувають важливе соціально-гігієнічне значення, у зв'язку з урбанізацією, а також механізацією й автоматизацією технологічних процесів, подальшим розвитком дизелебудування, реактивної авіації, транспорту. Наприклад, при запуску реактивних двигунів літаків рівень шуму коливається від 120 до 140 дБ при клепці і рубанні листової сталі — від 118 до 130 дБ, роботі деревообробних від 100 до 120 дБ, ткацьких до 105 дБ; побутовий шум, зв'язаний з життєдіяльністю людей, складає 45—60 дБ.
Для гігієнічної оцінки шум підрозділяють: по характері спектра — на широко -смузській з безупинним спектром шириною більш однієї октави і тональний, у спектрі якого маються дискретні тони; по спектральному складі — на низькочастотний (максимум звукової енергії приходиться на частоти нижче 400 гЦ), середньо-частотний (максимум звукової енергії на частотах від 400 до 1000 гЦ) і високочастотний (максимум звукової енергії на частотах вище 1000 гЦ); по тимчасових характеристиках — на постійний (рівень звуку змінюється в часі але більш ніж на 5 Дб — по шкалі А) і непостійний. До непостійного шуму відносяться коливний шум, при якому рівень звуку безупинно змінюється в часі; переривчастий шум (рівень звуку залишається постійним протягом інтервалу тривалістю 1 сек. і більш); імпульсний шум, що складається з одного чи декількох звукових сигналів тривалістю менш 1 сек.
Клініка.
Основною ознакою впливу шуму є зниження слуху по типі кохлеарного неврита. Професійне зниження слуху буває звичайно двостороннім. Стійкі зміни слуху унаслідок впливу шуму, як правило, розвиваються повільно. Нерідко їм передує адаптація до шуму, що характеризується нестійким зниженням слуху, що виникає безпосередньо після його впливу і зникаючим незабаром після припинення його дії. Початкові прояви професійної приглухуватості найчастіше зустрічаються в облич зі стажем роботи в умовах шуму близько 5 років. Ризик утрати слуху в працюючих при десятилітній тривалості впливу шуму складає 10% при рівні 90 дб (шкала А), 29% — при 100 дб (шкала А) і 55% — при 110 дб (шкала А). Адаптація до шуму розглядається як захисна реакція слухового аналізатора на акустичний подразник, а стомлення є перед патологічним станом, що при відсутності тривалого відпочинку може привести до стійкого зниження слуху. Розвитку початкових стадій професійного зниження слуху можуть передувати відчуття чи дзенькоту шуму у вухах, запаморочення, головний біль. Сприйняття розмовної і шепоту мови в цей період не порушується. Важливим діагностичним методом виявлення зниження слуху вважають дослідження функції слухового аналізатора за допомогою тональної аудіометрії. Останню варто проводити зачекавши кілька годин після припинення дії шуму. Характерним для початкових стадій поразки слухового аналізатора, обумовленого впливом шуму, є підвищення порога сприйняття високих звукових частот (4000—8000 Гц). В міру прогресування патологічного процесу підвищується поріг сприйняття середніх, а потім і низьких частот. Сприйняття шепотной мови знижується в основному при більш виражених стадіях професійного зниження слуху, що переходить у приглухуватість. Для оцінки стану слуху в облич, що працюють в умовах впливу шуму розрізняють чотири ступені втрати слуху (табл.1).
Таблиця 1. Критерії оцінки слухової функції, розроблені В.Є.Остапович і Н.І.Пономарьовою для облич, що працюють в умовах шуму і вібрації.
Ступінь утрати слуху | Тотальна гранична аудіометрія | Сприйняття шепотіння, м
утрати слуху на звукові частоти 500, 1000 і 2000 Гц, дБ (середнє арифметичне) | Утрата слуху на
