З організму бензодиазепіни виводяться із сечею (60 %) і з калом (20 %), інше метаболізірується.

Похідні бензодиазепіна застосовуються при неврозах, неврозоподібних станах, психосоматичної патології, депресіях. Препарати дають невелике число ускладнень, однак одним із них може бути розвити до токсикоманичної залежності.

Слід зазначити, що, у відмінності від дорослих, у підлітків практично не зустрічається феномен формування хворобливої пристрасті до транквілізаторів як наслідок лікарського призначення препаратів. Усі підлітки, що починають прийом цих засобів з немедичною метою, робили це по особистої ініціативі, споконвічно переслідуючи мету випробувати сп'яніння, незвичайні відчуття і т.п. Справедливості заради потрібно все-таки згадати про тім, що іноді провокуючим моментом на початкових етапах токсикоманічного досвіду служить приступність цих препаратів у родині, де живе підліток: коли один чи обоє батька приймають по тим чи іншим показанням транквілізатори й у квартирі без належних обережностей зберігаються психотропні засоби.

Прийом транквілізаторів веде до формування толь же важкої токсикоманії, як і при вживанні барбитуратов. Особлива небезпека укладена в широкому поширенні й приступності цих препаратів у побуті. Лікар будь-якої спеціальності, виписуючи дорослому пацієнту транквілізатори, зобов'язаний попередити про можливе немедичне використання їхніми підлітками.

При прийомі бензодиазепінів усередину клінічна картина гострої інтоксикації неоднакова і залежить від того, який препарат прийнятий. Так, наприклад, радедорм викликає сп'яніння, більше схоже на алкогольне, що сполучається з вираженою загальмованістю, сонливістю, м'язовою релаксацією. Седуксен викликає ейфорію. Прийом феназепама веде до розгальмування, невмотивованої рухової активності. Однак існують і загальні для всіх похідних бензодиазепіна закономірності дії.

Дія препарату починається через 15 - 20 хвилин. З’являється відчуття тепла, що поширюється по всьому тілу, запаморочення, легкий шум у голові. Зникають тяжкі, неприємні думки, підвищується настрій. Чіткість навколишнього знижується, переключення уваги утруднене, швидкість реакції помітно падає. Відзначаються неврологічні розлади: атаксія, дизартрія, гипорефлексія. Вегетативна симптоматика виявляється сухістю шкіри, слизуватих оболонок, розширенням зіниць, їхньою млявою реакцією на світло, незначним зниженням частоти серцевих скорочень. З появою синдрому зміненої реактивності дія транквілізаторів міняється: дози, багаторазово перевищує терапевтичні, викликають підвищення емоційного тонусу, продуктивні психомоторне порушення. Деколи зустрічаються психози, викликані гострою інтоксикацією похідними бензодиазепіна, зокрема, феназепамом. При цьому в клінічній картині переважають елементи делирії.

Внутрішньовенне введення седуксена в дозі, перевищують морфінної терапевтичну, викликає ейфорію, близьку по якості переживань до морфінної, але, уступаючи їй по інтенсивності. Крім того, у дії внутрішньовенного диазепама чітко виражений снотворний ефект.

Важкі отруєння похідними бензодиазепіна зустрічаються рідко, оскільки ці препарати володіють значною терапевтичною широтою. Така інтоксикація буває наслідком недостатньої інформованості або аутоагресивних намірів. У цьому випадку розвивається сопорозний розлад свідомості, що переходить у кому, відзначається арефлексія, атонія, мидриаз.

Діагноз. Діагностика інтоксикації буває скрутна, оскільки після прийому терапевтичних доз випробувані, як правило, не без успіху дисимілюють симптоми сп'яніння. Безумовним підтвердженням є знайдені з допомогою хімічних методів похідних бензодиазепіна в крові.

Перша допомога. Лікування важкої інтоксикації повинне проводитися відповідно до принципів інтенсивної терапії. Необхідне промивання шлунка, трансфузії дезинтоксикаціонних розчинів.

Крім бензодиазепінів для наркотизації застосовують транквілізатори інших хімічних груп, а саме: мепробамат, що відноситься до групи карбаминових ефірів заміщеного пропандиола, і триоксазин. Дози вказаних препаратів значно вище, ніж бензодиазепинов. Механізми дії вивчені недостатньо докладно. Ці препарати викликають психічну релаксацію, зменшують напруженість, у той же час не відзначається сонливості і заторможеності.

Ефект настає через 30 - 40 хвилин. Спочатку з'являються відчуття зміни свого стану, розслабленості в тілі, відчуття сп'яніння, що супроводжується тимчасовим підвищенням активності і настрою. Виникає бажання щось робити, з'являється інтерес до спілкування. Такий стан утримується протягом 5 - 7 годин, після чого відзначаються неглибока астенія із сонливістю і руховою загальмованістю.

Лікування. Лікування наркоманії й токсикоманій проводять з урахуванням наступних принципів:

1. Лікування повинне бути тривалим і безупинної.

2. Терапія повинна бути максимально індивідуалізованої, при цьому необхідно враховувати всі особливості хворого.

3. Лікування повинне бути комплексним. Воно припускає використання різних медикаментозних засобів.

4. Під час лікування підлітка орієнтують на повне стримування від прийому будь-яких психоактивних речовин, включаючи алкоголь.

5. У лікуванні наркоманії і токсикоманій необхідна етапність.

Список використаної літератури

Бабаян Э. А., Гонопольский М. Х. Наркология: учебное пособие. — М.: Медицина, 1990. — 336 с.

Белогуров С. Б. Популярно о наркотиках и наркоманиях. Книга для всех. — СПб., М.: Невский диалект, Бином, 1998. — 128 с.

Габиани А. А. Наркотизм (конкретно-социологическое исследование по материалам Грузинской ССР). — Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1977.

Габиани А. А. Наркотизм: вчера и сегодня. — Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1988.

Габиани А. А. На краю пропасти: наркомания и наркоманы. — М.: Мысль, 1990. — 220 с.

Герои нашего времени. Социологические очерки / Под ред. Е. Омельченко — Ульяновск: Средневолжский научный центр, 2000. — 260 с.

Гилинский Я. И. Наркотизм: мифы и реальность // Молодёжь. Цифры, факты, мнения. — 1996. — № 1. — С. 80–84.

Гилинский Я. И. Социология девиантного поведения и социального контроля // Социология в России / Под ред. В. А. Ядова. — 2-е изд., перераб. и дополн. — М.: Институт социологии РАН, 1998. — С. 587–609.

Девиантность и социальный контроль в России (XIX–XX вв.): тенденции и социологическое осмысление. — СПб.: Алетейя, 2000. — 384 с.

Дунаевский В. В., Стяжкин В. Д. Наркомании и токсикомании. — М.: Медицина, 1990. — 208 с.