Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян, незалежно від будь-яких обставин. Держава, крім того, забезпечує право громадян на працю шляхом отримання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру.

Специфічною ознакою трудового договору є те, що працівник, який включений в штат підприємства, зобов’язаний підкорятися правилам внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи чи організації. Під внутрішнім розпорядком розуміють певний режим роботи, який забезпечує злагоджену діяльність трудового колективу, правильну організацію і безпеку праці, виконання встановленої міри праці. Якщо в момент укладення трудового договору сторони рівноправні, то в процесі реалізації трудового договору власник має дисциплінарну владу над працівником. Виконавець робіт зобов’язаний дотримуватися встановленої тривалості робочого часу, виконувати норми виробітку, забезпечувати необхідну якість робіт і т. д.

За порушення правил трудового розпорядку на працівників накладаються стягнення. Власник за трудовим договором несе зобов’язання. Це стосується створення безпечних умов праці, об'єму роботи, подання матеріалів, своєчасна заробітна плата, ін. Ці взаємні зобов’язання учасників трудових відносин і становлять характерну рису трудового договору.

Таким чином, у трудовому договорі при допомозі погодженого з власником або уповноваженим ним органом волевиявлення і самозабов'язання працівника абстрактні права і обов'язки, що випливають з права на працю, перетворюються у конкретні права та обов'язки з трудових правовідносин між працівником і власником підприємства, установи, організації або установленим ним органом.11 – див. В. Прокопенко, О. Вівчаренко "Прийом на роботу та звільнення" –

Коломия, 1996.

1.2. Відмежування трудового договору від цивільно-правових договорів.

Такими суміжними договорами є договір підряду, доручення, авторські, винахідницькі, ін. З даної проблеми більшість вчених висловлюють досить суперечливі думки.

У сучасних умовах юристами часом висловлюються думки про те, що трудовий договір, як організаційно-правова модель здійснення найманої праці в умовах ринкової економіки вичерпав себе, а його місце зайняв цивільно-правовий договір про працю. У зв'язку з цим актуальним залишається питання про відмінність цих договорів.

Пізніше тенденції до виділення в рамках цивільного законодавства з договору особистого найму трудового договору, обумовилась назрілими соціально-економічними умовами. А на думку П. Ставицького і М. Пенерова, трудове законодавство повинне стати універсальним і регламентувати працю громадян, які працюють також на підставі цивільно-правових договорів.22 – за Н. Лазар. Відмежування трудового договору від цивільних договорів // Право України. - № 12. – 1997. – с. 85 – 86. Хоча в літературі питання розмежування є дискусійними, я вважаю, що трудовий договір та цивільні договори є поняттями різними і не співпадають.

Підсумовуючи вищесказане можна зробити висновки, що суміжні договори відрізняються від трудового договору наступним:

1. Предметом трудового договору є жива праця, це означає, що працівник зобов’язаний виконувати роботу чи займати посаду, а власник зобов’язаний забезпечити його цією роботою. Власник може доручити працівнику виконати завдання в межах трудового договору. Предметом цивільних договорів є кінцевий результат праці.

2) Уклавши трудовий договір працівник забов'язаний виконувати в процесі праці розпорядження власника, виконувати норми праці, дотримуватись правил охорони праці. Сам процес праці рекомендується нормами різного рівня. Поряд з законодавствами є локальні акти: правила внутрішнього трудового розпорядку, посадові інструкції, ін. Щодо процесу праці при виконанні цивільно-правових договорів, то він не регламентується і здійснюється громадянином самостійно.

3) За трудовим договором оплата праці регулюється КЗпП та Законом України "Про оплату праці" від 24.03.95 р., який визначає економічні, правові, організаційні засади оплати праці працівників, які є у трудових відносинах на умовах найму з підприємством. Суттєво, що заробітна плата найманих працівників має бути не нижче встановлених державою мінімумів. За цивільно-правовим договором оплачується кінцевий результат праці або виконання доручення. Ризик випадкової загибелі результату покладається на громадянина, а оплата праці може бути будь-якого розміру.

1.3. Сторони трудового договору.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП трудовий договір укладається між працівником і власником або уповноваженим ним органом чи фізичною особою.

Однією стороною всіх видів трудових договорів виступає громадянин, який реалізує своє право на працю шляхом укладення договору (ст. 2 КЗпП) і набуває статусу працівника. Останній повинен особисто виконувати прийняті на себе трудові обов’язки.

Для того, щоб вступити в трудові відносини, громадянин повинен досягти 16 р. Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 188 КЗпП за згодою одного з батьків або особи, що його заміняє, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, що досягли 15 р. Крім того, як говорить законодавство, для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійних навчально-виховних і середніх спеціальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні 14 р. Для такої роботи також повинна бути згода одного з батьків, або особи, що його замінює. Усі особи до 18 р. приймаються на роботу після попереднього медичного огляду і надалі, до 21 р., щороку підлягають обов’язковому медичному