Ринок праці

Місце і роль ринку праці у соціально-економічному житті суспільства

Дослідження ринку праці актуальне за умов переходу суспільства до ринкових, капіталістичних засад господарювання. Необхідна ефективна і дієва політика зайнятості.

Ринок праці – система відносин щодо обміну індивідуальних здатностей до праці на життєві засоби, необхідні для відтворення робочої сили. Ринок праці – складова ринкової економіки, що виконує функції розподілу і перерозподілу суспільної праці за сферами та галузями господарства, видами та формами діяльності, за критеріями ефективності праці та виробництва. Ринок праці – укомплектування робочих місць відповідними кадрами, арена де вирішують проблеми оплати умов праці, рівня кваліфікації, обсягів та інтенсивності виконуваної роботи. Ринок праці – суспільно – економічна форма руху трудових ресурсів (робочої сили).

Ринок праці вможливлює вибір місця роботи, спосіб життя, а отже, дає людині економічну свободу. Формування ринку праці дає можливість враховувати бажання людей працювати на тому чи іншому виробництві, сприяє розвитку тих виробництв і технологій, що відповідають потребам людини. Ринок праці забезпечує попит на робочу силу як товар.

Ринок праці призначений бути інструментом оптимізації розподілу і перерозподілу робочої сили в країні, регулювальником індивідуальних доходів та наближення їх до суспільно необхідного рівня з урахуванням кваліфікації та професії.

За умов зростання конкуренції ринок регулює умови оплати праці, індивідуальне відтворення. Під впливом ринкових чинників ліквідуються економічно неефективні виробництва, робочі місця, оновлюється технічна база виробництва, відбуваються структурні зрушення в економіці. Але ринковий розподіл праці не гарантує реалізації соціально – економічного права людини на стандарт добробуту, що забезпечує їй гідне існування. Ринок створює мотиваційні механізми інтенсивної і продуктивної праці, але не реалізує право людини на працю,, вільне обрання сфери діяльності, професійної праці відповідно до особистих інтересів людини, її здібностей.

В ринковій економіці неминучим є тривале змушене безробіття в різних формах. Ринок праці повинен її регулювати так, щоб була як найповніша зайнятість, скорочення безробіття, матеріальне забезпечення безробітних і встановити такі мінімальні рівні заробітної плати, що забезпечують виживання.

Ринок має бути регульований, а не існувати тільки на узгодженні попиту і пропозиції. Існує безліч зовнішніх і внутрішніх регуляторів в самій трудовій діяльності, в системі працевлаштування, що стримують соціально небезпечні прояви ринкової економіки.

Оптимальне функціонування ринку, коли він регульований розгалуженою системою прямих і непрямих заходів, навіть включаючи методи централізованого планування. Має бути непрямий, безпосередній розподіл трудових ресурсів, не пряме регулювання робочої сили, управління не самим об’єктами. тобто підприємствами і працівниками, а соціально – економічним середовищем, в якому вони функціонують. План повинен обслуговувати ринок з метою узгоджувати його з суспільними інтересами.

Надання переваги непрямим, тобто економічним формам регулювання означає фіксальний (бюджетний) і кредитно – грошовій політиці. Тобто треба створювати економічні, соціальні, організаційні, соціально – психологічні умови, які б допомагали суб’єктам ринкових відносин діяти в інтересах забезпечення найповнішої зайнятості. Але слід пам’ятати, що всі методи регулювання є суперечливими. Наприклад, стимулювання науково – технічного прогресу призводить до зростання безробіття, боротьба з інфляцією – до подорожчання кредитів. Потрібно конкретно зважувати всі варіанти регульованої політики.

Ринок праці в постсоціалістичних країнах має свою специфіку, зумовлену особливостями розвитку продуктивних силі і виробничих відносин, деформацією його. Деформованість ринку означає, що він витиснений у сферу неформальних зв’язків, тіньової економіки, яка має справу з “чорним ринком” робочої сили.

Перехід до ринкової економіки передбачає свободу пропозиції робочої сили і свободу попиту на неї, вільний рух заробітної плати. Складовими ринку праці є ринки зайнятості (задоволений попит на робочу силу і робочі місця), вільних місць і незайнятого працездатного населення. Коливанні на ринку зайнятості (скорочення або збільшення кількості робочих місць, вивільнення працівників) позначаються на ринку зайнятості.

В Україні, поки що, не має адекватної для ринку праці інфраструктури, відповідних нормативно – правових актів, що визначають взаємодію всіх установ, організацій, що мають відношення до зайнятості. Відсутня достатня інформація про попит і пропозицію робочої сили.

Формування сучасного ринку праці визначається таким комплексом правових і соціально – економічних передумов:

єдність правових засад;

наявність єдиного економічного простору;

забезпечення вільного пересування в цьому просторі громадян;

організація єдиної, замкненої системи бірж праці;

система професійної орієнтації, навчання і перепідготовки робочих кадрів;

загальнодержавні і місцеві банки даних про попит і пропозицію робочої сили;

наявність у місцевих органів влади необхідних фінансових і матеріальних ресурсів, достатніх для організації ефективної системи працевлаштування і стимулювання зайнятості.

Ринок праці залежить від місцевих особливостей, розмаїття форм власності, соціально, демографічної та професіональної структури, рівня науково – технічного та соціально – економічного розвитку.

Особливості формування та функціонування ринку праці в Україні

Формування ринкових відносин, в загальному, в Україні й ринку праці зокрема відбувається за умов перепаду між регіонами. Щодо рівня господарського розвитку, продуктивності праці, техніко – економічного та трудового потенціалів, природно – кліматичних умов, національно – культурних традицій. Міжрегіональні господарські зв’язки зруйнували при розпаді адміністративно – командної управління. Втратилась керованість економікою на державному рівні. Розпався колишній плановий, директивно – керований, погано збалансований соціалістичний ринок.

Територіальна мобільність трудових ресурсів, як засіб подолання диференціації регіонів країни за рівнем працездатності стала обмеженою. Ринок праці формувався спочатку на регіональному рівні. Утворення українського ринку праці вимагає регулювання локальних ринків на основі єдиної державної політики. Цей ринок повинен бути багатоваріантний щодо форм і методів регулювання регіональних ринків, такий, що враховує специфічні і спільні інтереси різних регіонів.

В регіонах для утворення ринку необхідна структурна перебудова виробництва, а для цього інколи бракує певної кількості