Український сучасний ринок праці має дві взаємозалежні сфери: офіційний (організований) і неофіційний (стихійний) сектори. Офіційний сектор ринку містить вільну робочу силу, вакансії зареєстровані у службі зайнятості, учнівські місця у державній системі. Неофіційний містить ту частину вакансій, навчальних місць і пропозицій, де проблема у працевлаштуванні задовольняється на основі прямих контактів з роботодавцями або державними посередницькими структурами. Прихований ринок праці утворюють працівники, що зберігають статус зайнятих, але ймовірність втратити роботу для них є високою. Приховане безробіття ще розуміють як зайнятість, за якої люди використовуються нижче своїх можливостей, знань, кваліфікації. Це понижує продуктивність праці. Криза народного господарства породила ситуацію, коли за умов зростання відкритого ринку праці відбувається збільшення прихованого ринку.

Сучасний український ринок праці деформований, порушені стихійні регулятори зайнятості (вартість і ціна робочої сили, свобода обігу праці і капіталу, конкуренція). Щоб пом’якшити соціальні наслідки переходу до ринку, уряд перекладає основну частинку функцій і відповідальності на трудові колективи і адміністрації підприємств. В регіонах використовують різні методи зберігання робочих місць із тимчасовим припинення оплати праці, або частковою виплатою заробітної плати, застосування контрактної форми найму, розширення гнучких форм зайнятості. Позиція місцевих адміністрацій щодо стримування масових звільнень працівників засобами “внутрішнього” ринку праці є позитивною і сприяє переходу до сучасного ринку праці без соціальних потрясінь і втрат трудового потенціалу. Держава за таких перехідних умов має розширити простір продуктивній зайнятості, де є можливість людині заробити собі на життя.

Перехідний період від соціалізму до капіталізму характеризується переглядом концепції загальної народногосподарської зрівнялівки, існуванням і взаємодією різних форм власності (державної, кооперативної, особистої власності, громадських організацій), розвитком різних типів господарських відносин (госпрозрахунок, оренда). Змінюється і політика і сфері зайнятості населення. Насамперед послаблюється гарантованість з боку держави, права на працю та відпочинок незалежно від “визнання” ринком результатів праці. Посилюється рухливість робочої сили за рахунок структурних зрушень в економіці, зростання числа товаровиробників. Одні процвітають, інші зазнають збитків і розорень, і викидають на ринок праці “зайву” робочу силі. З’являється непевність і занепокоєння, необхідність боротись за робоче місце. Це має і позитивний бік, бо змушує працівників цінувати своє робоче місце, а адміністрацію – докладати зусиль для забезпечення більш продуктивної і високооплачуваної праці, поліпшення її умов. Стає звичним і законодавчо регульованим спосіб трудових конфліктів, як страйки.

Змінилась і роль освіти у забезпеченні зайнятості й особистих доходів. Знання, підтверджені певним документом не є гарантією вашого життєвого успіху, на перший план виходить успішна практична робота, вміння працювати.

Вивільнення працівників за умов капіталістичного господарювання стає економічним методом ведення господарства, закономірним результатом закону зміни праці. Прихований надлишок як і їх дефіцит на підприємствах і установах – свідчення нездорової економіки, дії гальмівних механізмів. Не всі підприємства готові до вивільнення робочої сили, здійснення перерозподілу та перекваліфікації працівників. На процеси зайнятості негативно впливає брак вітчизняних інвестиційний ресурсів для створення нових і поліпшення якості існуючих робочих місць. На підприємствах переважають технічно старі види устаткувань, непривабливі та шкідливі для здоров’я робочі місця, тому і низька продуктивність праці.

Взагалі, зайнятість – це сукупність виробничих відносин, пов’язаних із забезпеченням працівників місцями і участю в господарській діяльності. Злупко С. і Чембровський А. вважають, що зайнятість охоплює відносини із забезпечення та використання робочої сили, а також залучення перерозподілу та споживання ресурсів праці.1

Зайнятість – це участь людини в будь-якій праці (суспільній, домашній) з метою створення благ і забезпечення собі умов на життя, це використання і розподіл робочої сили. Зайнятість як діяльність громадян для задоволення особистих і суспільних потреб приносить заробіток, трудовий дохід.

Зайнятість – явище соціальне і воно залежить від здоров’я населення, збільшення тривалості життя, збереження високої працездатності людини. Мінімум робочої сили і максимум продуктивного результату – таким є критерій економічного ефекту зайнятості.

Ринок праці та зайнятість населення

Сьогодні пріоритетними мають стати соціальні аспекти зайнятості. Останні діють в напрямку створення нелегальних умов для відтворення людини, тобто її матеріальним забезпеченням, можливістю працювати, утримувати сім’ю, мати житло. Повнота зайнятості – ступінь задоволення потреби працездатного населення в робочих місцях, заміщення всіх наявному у суспільному виробництві робочих місць. З точки зору інтересів особистості, повнота зайнятості – забезпечення потреби населення в робочих місцях, потреби в роботі працездатного населення.

1Див.: Семко Л. Проблеми формування та функціонування ринку праці в Україні. – Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001, № 2, с. 124

Повноту зайнятості можна розуміти ще так: надати всім працездатним громадян можливості працювати в обраній сфері діяльності; це збалансованість попиту і пропозиції на ринку праці. Надзайнятість – збільшення чисельності працівників через погану організацію праці, низьку продуктивність її.

До робочого місця висувається вимога максимальної відповідальності здібностям і професійним інтересам працівника з метою якнайповнішого самовираження особистості у праці. Така соціально-орієнтована зайнятість підвищує роль особистості в реалізації права на працю. Має бути визнання рівноправності, однакової соціальної значимості будь-якого виду діяльності.

У випадку надлишку робочих місць повна зайнятість не є ефективною. Ефективна зайнятість – задоволення відповідних потреб усіх учасників виробничих відносин, узгодження інтересів працівників, трудового колективу, регіону, суспільства. Критерій ефективної зайнятості – зростання продуктивності праці. Підхід з позицій економічної ефективності передбачає інтенсифікацію виробництва, тобто забезпечення зростання результативності при зниженні витрат усіх ресурсів. Пріоритетами стають тенденції до скорочення кількості витрат трудових