Громадяни України вважають, що безробіття загрожує насамперед особам передпенсійного віку (43 %), інвалідам (34,5 %), жінкам із малолітніми дітьми (32 %), громадянам які мають проблеми із здоров’ям (31,5 %), тим хто погано працює (21,5 %). Ті, що мають роботу, нею незадоволені, серед трудових мігрантів – 10,2 %, серед тих хто не був за кордоном на роботі – 16,5 % незадоволених. Нереалізована потреба в праці, яка б відповідала запитам працівників відчувається у мігрантів – 56,4 %, не емігрантів – 54,6 %. Трудові мігранти і не емігранти різко задоволені змістом праці, кожен третій не задоволений. Але кожен третій з десяти задоволений змістом своєї роботи.

Найбільше незадоволення викликають розміри заробітної плати, якість соціальної допомоги, рівень розвитку соціальної сфери за місцем роботи.

Матеріальний добробут високо цінується нашими співвітчизниками але це не вичерпує всіх їхніх цінностей. Найвище оцінюють мати цікаву роботу громадяни, які були за кордоном (69,2 %). Трапляються люди 3,9 % яким байдуже цікаву чи нудну роботу вони виконують, 4,4 % не можуть визначитись стосовно того, чи важлива для них цікава робота. У сфері обслуговування є більше людей, яким не важливо, яку роботу вони виконують (7,8 %).

Українські громадяни хочуть мати високооплачувану роботу і працювати з повною віддачею. Четверо з десяти опитаних стверджують, що вони позбавлені можливості працювати із повною віддачею. А кожен десятий не прагне високопродуктивно працювати.

Цінністю для наших громадян є можливість підвищувати освітній рівень й інтелектуальний розвиток. Це відзначає кожен другий співвітчизник (47,2 %). Мігранти усвідомлюють значно краще. Освіченість нині зміцнює конкурентоспроможність на ринку праці, збільшує кількість ступенів свободи в разі вибору життєвих стратегій.

Наші громадяни, які не стільки живуть, як виживають у пошуках ресурсів виживання обирають різні стратегії. Не емігранти готові за добру заробітну плату працювати з раннього ранку по пізнього вечора (52,6 %), згідні на будь-яку працю (47,5 %). Для гідного заробітку мігранти готові і далі їхати за кордон (58,2 %), готові за велику заробітну плату працювати і в своїй країні (56,6 %), а також згідні на будь-яку роботу, якщо за неї добре платитимуть (52,7 %). За велику заробітну плату 34,6 % готові пожертвувати улюбленою професією, 33,5 % - діяти протизаконними методами. Четверо із десяти опитаних готові вдатися до чого завгодно заради великих грошей.1

Дві третини трудових мігрантів відносять себе до середнього класу, кожен четвертий вважає себе бідним, заможним – 3,9 %, злиденним – 5,0 %. Проте має місце розшарування середнього класу за рівнем добробуту. Кожен третій мігрант із “середнього класу” живе на межі бідності, 5 % наближаються до заможних. До верстви “нових середніх” відносять себе троє із десяти мігрантів.

Соціологи визначають, що соціальна стратифікація за рівнем життя тих громадян, які не мають досвіду трудової міграції, глибша. Їх самооцінка добробуту відбивають більш нерівномірний розподіл доходів і благ. Серед них мало заможних людей, у 1,8 % більше бідних, “нові середні” в меншості.

Але уявлення про бідність, багатство “середнятство” засвідчують, що вони орієнтуються на вищі стандарти середньо подушного споживання. Доходи трудових мігрантів не забезпечують безбідне існування. 6,2 % живуть за межею бідності, 37,1 % витрачають всі свої доходи на харчування. Кожен п’ятий харчується нормально але заощаджень робити не може. У достатку живе 1,1 % мігрантів.

1Див.: Прибиткова І. Трудові мігранти у соціальній ієрархії українського суспільства: статусні позиції, цінності, теорія, методи, стратегії, стан і спосіб життя – Соціологія: теорія, методи, маркетинг, - 2002, № 4, с. 166-167

Порівняно з трудовими мігрантами громадяни України виглядають жебраками. Кожен десятий упродовж двох-трьох місяців голодував, 3,3 % жебракує, а кожен другий може дозволити купити собі продукти харчування. Останніми роками більшість українських громадян вимушено обмежують споживання основних продуктів харчування: м’яса, риби, масла, молока, сирів, жирів. А також товарів першої необхідності: одягу, взуття, ліків.1 Сім’ї співгромадян, які не виїжджали за кордон пережили випробування дефіцитом споживчих благ.

Індикатором матеріального становища сім’ї слугує наявність нерухомості та інших видів майна. Трудові мігранти купують різні предмети домашнього вжитку і роблять це частіше порівняно з іншими своїми співгромадянами. вони у 2,3 рази частіше носять модний одяг, у 2,5 рази частіше є власниками комп’ютера, у 1,8 рази частіше мають стерео - та відеоапаратуру. Майновий статус мігрантів вищий, набір предметів побутового і культурного користування різноманітніший. Серед них у 1,6 рази частіше трапляються книголюби, в 3,3 рази частіше – власники спортивного та туристичного інвентарю. Вони відпочивають частіше і цікавіше. 11,6 % мігрантів відпочивають за кордоном, 5,6 % - інші співвітчизники.

Дохідна частина сімейного бюджету ще складають: земельна ділянка, будинок, квартира, авто, комп’ютер, худоба, сільськогосподарська техніка, акції, цінні папери. Мігранти мають цього більше у 1,2 рази. Вони використовують у комерційних цілях авто і комп’ютер. Основна частина сімейних доходів у всіх громадян України заробітна плата (57,2 %) і пенсія (44,5 %). Доходи від роботи за кордоном дають вагомий внесок у економічний базис сім’. Вони частіше відзначають поліпшення матеріальних умов життя. Житлові умови мігрантів кращі від не мігрантів. Три чверті з мігрантів приватизували своє житло і тільки дві третини – решта громадян. Будинки та квартири мігрантів краще укомплектовані, житлова площа більша.

Кожен третій житель України (34,4 %) проводить пасивне дозвілля: відпочиває

1Див.: Прибиткова І.