і нічого не робить. Ходять в гості 35,4 %, приймають гостей 31,6 %. Мігранти у 1,6 разичастіше ходять в гості, у 1,5 рази – приймають гостей, 1,6 рази – відпочивають на природі, у 2,8 – відвідують ресторани, у 2,2 рази частіше присвячують час роботі з комп’ютером. У 1,3 рази частіше використовують свій вільний час для спілкування і занять з дітьми.

Троє із десяти мігрантів відносять себе до середнього щаблю соціальної драбини (семибальна шкала). Дві третини відносять себе до соціальних низів, кожен десятий відносить себе до вищих класів.

Громадяни, які не виїжджали до інших країн оцінюють свій статус нижче. Три чверті відносять себе до низів, при цьому переважна маса (43,2 %) відносять себе до щаблю “найнижче становище”. Середнього рівня соціальної ієрархії сягає лише кожен п’ятий. верхівки піраміди досягають 4,6 % (серед мігрантів 9,4 %). Об’єктивні дані фіксують близький збіг таких оцінок. Взагалі українські громадяни не задоволені своїм соціальним становищем, лише 12,4 % оцінює свій соціальний статус позитивно (кожен восьмий).

Більшість населення України розчароване життям. Досягли всього чого хотіли 1,5 % громадян, 12,2 % з їхнього числа змогли досягти життєвого успіху. Кожен другий житель України реалізовує свої життєві цілі мінімально, а кожен восьмий так нічого не досягнув. Кращі показники у мігрантів. 28,2 % навчились жити за нових умов (капіталістичних) проти 15,9 %. Їм вистачає впевненості, ініціативи у власних силах (40,0 % проти 30,8 %). Мігранти психологічно більш стійкі, оптимістичні .

Більшість громадян України (дві третини населення) вважають, що не можуть контролювати владу (законодавчу і виконавчу). Лише кожен чотирнадцятий (7,2 %) вважає, що має здатність щось зробити на захист своїх прав і громадянських свобод. В українському суспільстві існують люди, які готові терпіти будь-які навантаження заради нового способу життя (не соціалістичного типу), миру, спокою. Але й інші – готові протестувати. Нетерплячих більше (41,1 % проти 34,2 %). Протестних. нетерпеливих у мігрантів більше (47,2 % проти 40,7 %), у 1,8 рази більше.

Громадяни України прагнуть налагодити зв’язок з іншими країнами або з країнами Заходу. Ті, що не їздять за межі країни віддають перевагу зміцненню східнослов’янського блоку (Росія, Україна, Білорусь), трудові мігранти із розвинутими країнами Заходу. Наші співвітчизники переважно ставляться позитивно до ідеї приєднання України до союзу Росії і Білорусі. Мігранти вдвічі частіше відхиляють вступ України до Європейського Союзу, в 1,5 рази – приєднання до НАТО.

Кожен четвертий житель України хотів би повернутись до соціалізму, повернути у державну власність все приватизоване (великі підприємства), зупинити приватизацію, ухваливши нульовий варіант (усе приватизоване залишити без змін). Такий варіант підтримують 6,7 % опитаних.

Трудові мігранти в 1,7 рази частіше пропонують залишити в державній власності тільки стратегічно важливі підприємства. Значна частина громадян (38,1 %) переконана, що земля в Україні не має бути предметом купівлі – продажу, 42,8 % із них припускають існування земельно ринку в обмежених масштабах (тільки для внутрішнього користування), 30,8 % за те, щоб землю продавали тільки громадянам України. Серед мігрантів частіше трапляються люди, які підтримують ринкові перетворення щодо землі.

Кожен другий мешканець України не вірить жодним банкам. Такі мешканці серед мігрантів зустрічаються у 1,2 рази рідше (43,1 % проти 51,2 %). До підприємництва жителі України відносяться схвально. Байдуже відносяться – троє з десяти. Народжуваний бізнес більше вабить мігрантів. Серед таких, що не приймають підприємництво вдвічі менше людей (12, % проти 24,9 %).

Мігранти схильні до підприємницької діяльності, самозайнятості, готові до ризику, їм притаманний раціоналізм у виборі життєвих стратегій, мотиваційна напруженість. В них міститься потенціал соціальної самоорганізації. Вони першопрохідники на закордонних ринках праці.1

1Прибиткова І. Трудові мігранти у соціальній ієрархії українського суспільства. – Соціологія: теорія, методи, маркетинг, - 2003, № 1, с. 122

Ринок праці у сфері освіти

Своєрідно відбуваються процеси мобільності працівників, формування і розвиток ринку праці у сфері освіти. Нагальною проблемою тут є встановлення відповідності між структурою і обсягами підготовки фахівців з вищою освітою.

Щорічно вищі навчальні заклади України (ВНЗ) випускають біля 300 тис. випускників із вищою освітою. Але тільки менша половина із них отримують направлення на роботу. Ті хто не отримав такі направлення звертаються до регіональних служб зайнятості. У 1999 році зареєстровано, що з таких “звертаючих” отримало роботу майже 40 тис. Отже, пропозиція випускників вищих навчальних закладів набагато перевищує попит на фахівців із вищою освітою. І це є головною причиною зростання безробіття, виникнення тривожних соціальних ситуацій.

В умовах ринкової економіки попит, його обсяги і структуру визначає сфера використання кадрів. Пропозицію визначає сфера підготовки кадрів. Узгодженість і взаємодія цих сфер впливає на формування і розвиток ринку праці. Ситуація яка склалась з підготовкою кадрів із вищою освітою та х їхнім використанням потребує серйозного вдосконалення.

В останні роки в Україні відбувається процес розширення мережі вищих навчальних закладів та збільшення в них чисельності студентів. Це закономірний, об’єктивний процес. Зараз Україна значно поступається в цьому питанні рівню розвинутих країн. В розвинутих країнах кількість студентів у 2000 році збільшилась до 100 млн. чоловік тобто, у 8 разів порівняно із 60-ми роками ХХ століття (13 млн. студентів). Японія прогнозує до 2010 року підняти рівень працюючих із вищою освітою до