Швидке збільшення масштабів підготовки студентів має велике соціальне значення. Підвищені темпи підготовки висококваліфікованих спеціалістів спостерігається у період економічних спадів, через що великій кількості випускників загрожує безробіття. Розширення підготовки молоді у вищих навчальних закладах зменшує соціальну напругу. З цього випливає, що в Україні не потрібно зменшувати масштаби підготовки спеціалістів із вищою освітою. Проблема в тому, що в умовах економічних труднощів перехідного періоду забезпечити робочими місцями випускників ВНЗ згідно з їхнім кваліфікаційно – освітнім рівнем. Недостатні економічні умови не спроможні регулювати потребу населення у здобутті вищої освіти й можливість отримати роботу за спеціальністю. І це призводить до того, що підготовка спеціалістів зорієнтована на неконтрольований попит у населення на певні спеціальності соціологічного чи гуманітарного напрямків, які забезпечують шанси на отримання роботи.

Наприклад, при збільшенні за останні чотири роки прийому студентів до вищих навчальних закладів ІІІ-ІУ рівнів акредитації на 35,6 % , їхня кількість у галузі освіти і соціальних науках зросла більше ніж удвічі, у сфері економічних знань і права – приблизно у 1,5 рази. При чому підготовка фахівців за цими спеціальностями відбувається, як у державних так і недержавних закладах освіти. Відповідно тиск на ринок буде зростати.

Незважаючи на подвоєну кількість прийому студентів у вищих навчальних закладах ІІІ-ІУ рівнів акредитації за рахунок коштів населення, питома вага прийнятих студентів за кошти державного бюджету у ВНЗ освіти, гуманітарних, соціальних наук, економіки, комерції та бізнесу у 2000 році порівняно з 1996 роком також зросла. Але невиправдано зменшилась підготовка фахівців на держзамовлення за певними спеціальностями у галузях математики та інформатики, інженерії, транспорту та сільського господарства.

Процеси працевлаштування фахівців із вищою освітою регламентуються Конституцією України, певними законами. На практиці, незважаючи на правомірність існуючих законодавчих та нормативних актів, гарантоване державою працевлаштування випускників, які навчалися на держзамовлення, має формальний характер. Підготовка фахівців не скоригована на можливі структурні зрушення в економіці. Статистичні дані свідчать, що з числа випускників ВНЗ ІІІ-ІУ ступенів акредитації. які навчалися на держзамовлення у 1990-2000 навчальних роках, направлення на роботу одержали трохи більше половини. Вища за середній показник питома вага тих, хто одержав направлення на роботу, була серед фахівців, які навчались за спеціальностями: економіка, кібернетика, банківська справа, менеджмент, зовнішньоекономічна діяльність, товарознавство, та комерційна діяльність, правоохоронна галузь, прикладна математика, фізика, інформаційні управляючі системи та технології, обладнання переробних та харчових виробництв. Тобто ті спеціальності, які відповідають характерові сучасних економічних відносин і визначають стратегічні пріоритети країни.

Поширення явища відсутності попиту на випускників ВНЗ характерно для всіх регіонів країни. В кількісному вимірі воно більш виражене у промислових областях і їх адміністративних центрах, які й далі нарощують підготовку фахівців із технічних спеціальностей без врахування попиту на ринку праці.

Які фактори впливають на обмеження ефективного використання трудового потенціалу молоді із вищою освітою, зменшення можливості їх працевлаштування?

Перший. Під впливом об’єктивних і суб’єктивних причин в останні роки зменшилась потреба галузей економіки в робочій силі. Цей процес, передусім, торкнувся спеціалістів із вищою освітою. Перехід підприємств до рук приватних власників, що передбачає модернізацію виробництва, ставить жорсткіші умови щодо професіоналізму працівників, наявності їх трудового стажу. Адже більшість підприємств нових форм власності створені шляхом акціонування державних підприємств, а нові виникли, в основному, у сфері послуг та фінансово – кредитній сфері. В результаті робочі місця із менш жорсткими професійними вимогами скорочувались, а новостворені характеризувались підвищеними умовами щодо якості професійної підготовки. Боротьба за виживання підприємств призвела до погіршення можливостей вступу молоді на ринок праці, при чому ці можливості молодих людей обмежені ще й тим, що вони не мають досвіду роботи.

Другий. Відсутня чітка політика формування вищої освіти в умовах переходу до ринкових відносин. Вища освіта поставлена перед проблемою виживання і самозабезпечення. І це призводить до структурних перекосів і невідповідності професійно – кваліфікаційної структури спеціалістів потребам економіки і попиту ринку праці.

Науково – дослідний інститут праці і зайнятості населення, вивчивши статистичні дані професійно – кваліфікаційної структури незайнятого населення зробив такі висновки:

небезпечна ситуація з питань працевлаштування незайнятого населення спостерігається у групі фахівців, яким відповідає кваліфікація молодого спеціаліста, бакалавра (навантаження на одне робоче місце по групі фахівців у 1999 році - 34,3 особи). Найбільше безробітних у цій групі серед технічних фахівців у галузі науки і техніки;

у сприятливіших умовах перебувають незайняті в групі професіоналів професії, які вимагають кваліфікації магістра (навантаження на одне вільне робоче місце про групі професіоналів у 1999 році складало 20,4 особи). Найбільше безробітних серед професіоналів у галузі фізичних, математичних та технічних наук, значна частина безробітних викладачів;

серед професій, які не користуються попитом на ринку праці є вихователь, товарознавець, бухгалтер, економіст, вчитель, юрист;

серед професій, які користуються попитом на ринку праці є лікар – педіатр, лікар – терапевт, фармацевт;

Тому необхідно подолати необхідності між підготовкою фахівців і їх працевлаштуванням, формувати державне замовлення з урахуванням пріоритетів розвитку економіки, її міжгалузевих змін, приватизації та перепрофілювання підприємств, установ, організацій. Ініціювати процес передачі окремих видів навчальних закладів освіти у підпорядкування Міністерства освіти і науки України. при розподілі державного замовлення перевагу віддавати тим вищим навчальним закладам, випускники яких користуються авторитетом на ринку праці. Переглянути доцільність фінансування в існуючих розмірах тих напрямів і спеціальностей вищої освіти, де відповідна підготовка фахівців забезпечується в достатній кількості на платній основі. Важливо, також,