Інвалід на ринку праці

Ріст на ринку праці кількості людей з обмеженою за станом здоров’я працездатністю постійне явище в нашому житті. Праця інвалідів має соціально – психологічне й морально – етичне значення, сприяє утвердження хворої людини, покращення матеріального становища її сім’ї, усуває психологічні бар’єри для нормального життя і вносить певний вклад в економік країни.

Ринок праці інвалідів – специфічний сегмент загального ринк праці. Попит існує але часто відсутня пропозиція. Мотивація інвалідів щодо праці така:

робота – джерело існування (переважна більшість);

одна із можливих способів спілкування (думка майже половини працюючих інвалідів);

матеріальна допомога сім’ї;

реалізація своїх здібностей;

засіб “забути” про свою хворобу;

можливість приносити суспільну користь;

спосіб самоутвердження;

спосіб зміни думки суспільства про інвалідів;

заповнити свій день;

інтерес;

задоволення;

організація свого дня;

набридло сидіти в дома;

підвищення життєвого резерву;

освоєння нового способу відчувати себе людиною;

допомога іншим хворими людям.

Взагалі, соціологи з’ясували, що матеріальний стимул у всіх інвалідів, незалежно від віку, групи інвалідності, наявності чи відсутності спеціальності. Для жінок – інвалідів велике значення має соціальне реабілітація (перевага над чоловіками). Творчі мотиви, переважно, притаманні молоді але з віком цей мотив знижується. Інваліди прагнуть економічної незалежності від оточуючого середовища.

Важливою обставиною мотивації зайнятості є стан робочих місць інвалідів. Більше половини інвалідів в пострадянських державах незадоволені своїми робочим місцями. Причини незадоволення такі:

мала заробітна плата;

робота не по спеціальності;

відсутність кар’єрного росту;

монотонність;

некваліфікована праця;

робота не відповідає кваліфікації;

праця у різні зміни;

незручність;

велике фізичне навантаження;

погані умови праці;

Ще висувають такі причини: небезпека зараження, відсутність їдальні, кімнати відпочинку, невнормований робочий день, надважкі умови праці, забрудненість робочого місця, відсутність самостійності у прийнятті рішень. Інваліди вимагають, прагнуть працювати на таких видах праці: звичайні, спеціальні, надомні, змішані, приватнопідприємницькі, державні.

Яка якість робочої сили інвалідів? Тобто, який рівень підготовки, досвід роботи, адаптаційні можливості. В загальній масі інваліди мають середній рівень професійної підготовки. Освіта і кваліфікація загальна. Вони здатні далі вчитись, перекваліфіковуватись.

Для розвитку трудових здібностей інвалідів важливо мати сприятливі умови праці. Цьому заважає недостаток матеріальних засобів на навчання і перекваліфікацію, досконалих знарядь праці (наприклад, комп’ютер), неувага держави до проблеми низької оплати праці, незацікавленість роботодавців.

В працевлаштування інвалідів велику роль відіграє робота суб’єктів сприяння і регулювання робочих місць. Інваліди діляться на тих, хто покладає надії на себе “пасивні прохачі” – шукають допомоги у інших “цілеспрямовані шукачі” – чекають допомоги у конкретних організаціях.

Соціально – трудові очікування незайнятих людей та їх відношення до самостійної зайнятості

Нове капіталістичне життя проголошує принцип: людина сама розпоряджається своїми здібностями до праці і працювати стільки, скільки і де це необхідно. Для капіталізму характерна суперечність між попитом і пропозицією робочої сили. Проголошений принцип дуже часто не спрацьовує. Постсоціалістичні громадяни вперше зустрілись з безробіттям. Актуалізувалась проблема зайнятості.

Причини безробіття:

спад промислового виробництва;

скорочення числа підприємств;

реструктуризація галузей;

розвал сільського господарства;

безперспективність наявної професії.

Багато громадян не мають перспективи працевлаштування без перепідготовки, зміни професії та спеціальності, а інколи і місця проживання. Вони потребують підтримки держави. Знизити безробіття можна шляхом розширення активних форм зайнятості через створення нових робочих місць, розвитку підприємництва і малого бізнесу, розширення зайнятості в особистому підсобному господарстві.

Умовою ефективного управління зайнятості є наявність інформації про причини і особливості незайнятості, мотивах і перевагах людей, щодо окремих форм і напрямків зайнятості, соціально – демографічні характеристики: економічний стан незайнятих громадян, виявлення їх соціальних установок, життєвих стратегій, причин, стримуючих активність незайнятих, напрямків і розвитку само зайнятості.

Найбільша кількість незайнятих – жінки і молоді люди. Великою кількістю незайнятих характеризуються робітники: водії, продавці, робітники без спеціальності, повари, слюсарі, трактористи, механіки. Серед службовців найбільше незайнятих – бухгалтери, інженери, вчителі, техніки, секретарі. Найбільш соціально обтяжує безробітних, те що вони не можуть влаштуватись по спеціальності, втрачають кваліфікацію, почуття непотрібності. Але до безробіття звикають, всі безробіття зрозуміло погіршує фінансовий стан, не дає можливості вести звичайний спосіб життя, знижуються потреби. Для переважної більшості праця - джерело існування, меншість вважає працю життєвою цінністю, сенсом життя. З безробіттям пов’язане соціальне утриманство і патерналізм (очікування на допомогу держави). Безробітна людина живе за рахунком іншого: батьків, родичів, друзів, деякі і далі вважають, що держава повинна повністю їх утримувати. Змінюються у безробітних життєві цінності. Бажаними цінностями стають сімейне матеріальне благополуччя, забезпеченість всім необхідним, впевненість у безпеці, стабільність. Задоволення, розваги, цікаве проведення дозвілля залишаються на останніх місцях.

Складність проблеми зайнятості пов’язана із соціальною недієздатністю людей, непідготовленістю до здійснюваної ломки суспільних відносин, відсутність соціальної непристосованості, соціальної компетентності, звичок до державного патерналізму, розподільчим відношенням.

Фактором скорочення безробіття є самозайнятість. Самозайнятість - включення в соціальну структуру суспільства незайнятих людей, даючи їм можливість трудитись на умовах самоорганізації. Самозайнятість дає змогу забезпечити себе і свою сім’ю, а суспільство звільняється від пасивних громадян і отримує активних і творчих робітників. Само зайнятість сприяє усуненню утриманських настроїв, зміцнює віру людей у свої сили. світовий досвід показує, що само зайнятість знижує соціальну напруженість в суспільстві, через неї люди знаходять себе, відчувають себе потрібними суспільству.

Самозайнятість – особливий вид участі людей в суспільно – корисній праці, що ґрунтується на особистій ініціативі, самостійності, відповідальності. До самозайнятих відносять підприємців, членів кооперативів, неоплачуваних сімейних робітників, зайнятих в підсобному господарстві. люди з випадковими заробітками.

Безробітні – працездатні