В науці трудового права колективний договір розглядаєть-ся двояко: як інститут трудового права (становить сукупність правових норм, що визначають поря-док розробки, укладення та виконання трудового договору) і як локальний пра-вовий акт (становить собою угоду між власником і трудовим колективом про ло-кальне регулювання трудових, виробничих і соціально-еко-номічних відносин на підприємстві, в установі, організації). По своїй цільовій спрямованості колективний договір закликаний конкрети-зувати взаємовідносини між власником і трудовим колективом з питань економічного і соціального розвитку з ураху-ванням специфічних умов підприємств, установ, організацій.

Аналіз правових актів, які обумовлюють порядок укладен-ня і зміст колективних договорів, дає можливість визначити колективний договір як угоду, що укладається власником підприємства, установи, організації або уповноваженою ним особою, з однієї сторони, і трудовим колективом найманих працівників, який уповноважив профспілковий комітет чи інший представницький орган на проведення колективних переговорів і укладення договору, — з другої, з метою урегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, що потребують додаткової регламентації з ураху-ванням особливостей здійснення праці на даному підприємстві, в установі, організації, а також питань, що не урегульовані чинним законодавством.

Метою колективного договору є покращення господар-ської діяльності підприємства, підвищення його рентабель-ності і якості продукції, що випускається, забезпечення тру-дящим можливості брати участь в управлінні виробництвом, удосконалення винагороди за працю, підняття рівня охоро-ни праці, матеріально-побутового та культурного обслуго-вування працюючих.

Забороняється включати до колективного договору умови, що погіршують порівняно з чинним законодавством стано-вище працівників.

Зміст колективного договору і його сторони значною мірою залежать від форми власності на засоби виробництва. Якщо власність державна- колективний договір укладається на основі Генеральної і галузевих угод. Норми соціального захисту найманих працівників з питань оплати праці, режиму роботи і відпо-чинку та з інших питань зафіксовані в колективному дого-ворі, повинні бути вищі за ступенем захисту у порівнянні з Генеральною та галузевими угодами. На підприємствах інших форм власності, крім державної, працівники можуть виступати в двох ролях: як співвласники майна (акціонери, орендарі, члени кооперативу і ім належить право обирати правління, брати участь у формуванні, розподілі та вико-ристанні прибутку, одержувати дивіденди) й найманими працівниками( мають право на договірне регулювання трудових та соціально-економіч-них відносин шляхом укладення колективного договору).

Крім того, колективний договір, який включає локальні норми по використанню праці і відтворенню робочої сили, є важливою юридичною основою для укладення індивіду-альних трудових договорів між працівником і власником або уповноваженим ним органом [9].

Законодавець розрізняє поняття колективного договору і угоди. Колективний договір є різновидом колек-тивних угод, який укладається на виробничому рівні. Але основною відмінністю є те, що колективна угода має специфічну сферу укладення. Відповідно до статті 2 Закону України від 1 липня 1993 року колективна угода укладається на державному, галузевому, регіональному рівнях на двосторонній основі.

Колективна угода є нормативним актом. Її положення діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що пе-ребувають у сфері дії сторін. Одночасно вона є локальним актом, бо її положення розповсюджуються на певне коло суб'єктів, обмежене сферою дії сторін, які підписали угоду.

Колективна угода є багатоплановим актом, оскільки вона регулює всі відносини на підприємствах, на які поширюєть-ся дія угоди. Її особливістю є наявність в її змісті норматив-них і зобов'язальних положень. Нормативні положення уго-ди являють собою сукупність локальних норм з основних питань праці, її оплати, умов і охорони праці, соціально-побутових питань. Зобов'язальні положення на відміну від нормативних не мають загального характеру і полягають у виконанні конкретних разових дій, якими вичерпуються. Порівняно з колективними договорами доля зобов'язальних положень в угодах значно менша.

Порядок укладення колективної угоди є досить демокра-тичним. Однією з її сторін виступають уповноважені пред-ставники трудящих, хоча їх участь в розробці і укладенні угоди опосередкована через їх представників.

Порядок ведення переговорів, розробки проекту та укла-дення колективних угод майже не відрізняється від порядку укладення колективного договору. Сторони ведуть колективні переговори, утворюють робочу комісію, яка готує проект уго-ди, використовують прямі процедури для регулювання роз-біжностей тощо. Але колективна угода на відміну від догово-ру не виноситься на схвалення трудовими колективами.

Сторони, що уклали угоду, повинні інформувати грома-дян через засоби масової інформації про зміну угоди та хід її реалізації. Галузеві та регіональні угоди підлягають повідомчіи реєстарції Міністерством праці України в порядку, передба-ченому Положенням про порядок повідомчої реєстрації га-лузевих і регіональних угод, колективних договорів, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 5квітня 1994 року № 225. Проводиться така реєстрація з ме-тою забезпечення можливості для врахування умов, що вміщують угоди, під час розгляду трудових спорів.

Колективна угода є строковим актом. Вона укладається на визначений термін і набирає чинності з дня її підписання представниками сторін або з дня, зазначеного в угоді.

Угодою на державному рівні регулюються основні прин-ципи і норми реалізації соціально-економічної політики І трудових відносин. Зокрема, стаття 8 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачає включення в зміст угод гарантій праці і забезпечення продуктивності зайня-тості, мінімальних соціальних гарантій оплати праці, розмі-ру прожиткового мінімуму, соціального страхування, умов охорони праці та ряд інших питань.

Структура Генеральної угоди законодавче не визначена, тому це питання вирішується сторонами під час проведення переговорів. Так, Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України і профспілковими об'єднаннями Украї-ни, що підписана 4 серпня 1995 року, передбачено 10 розділів з