на добу.
При фізичній роботі зростає потреба в енергії і пластичних речовинах, тому потрібно збільшувати вміст у дієті не тільки жиру і вуглеводів, а й білків. Склад компоненів харчових продуктів повинен відповідати обміну речовин і визначатися специфікою тих ферменів організму, від яких залежить засвоюваність поживних речовин. Відхилення в кількісному та якісному складі поживних речовин призводить до порушення обміну речовин та захворювань. З іншого боку, харчування служить ефективним засобом лікування різних захворювань: лікувальне та парентеральне харчування, під час проведення яких склад харчових речовин відновлює порушення в метаболізмі.
Процес перетворення (засвоєння) поживних речовин вірізняється від розпаду білків, вуглеводів, ліпідів організму. Поживні речовини проходять наступні обовзкові етапи метаболізму: травлення, всмоктування (або транспорт через стінки кишечника), транспорта від кишечника до інших органів і тканей, проникнення всередину клітини (етап транспорту через клітинну мембрану) і перетворення фермента певними системами клітин. При обміні внутріклітинних компонентів відсутній етап обробки їх у травному каналіі всмоктування, а в ряді випадків етам міжорганного міжтканевого транспорту.
Для повноцінності харчового раціону, який містить основні поживні речовини і мінеральні солі, необхідні також додаткові фактори.
Їх назвали вітамінами. На даний час більшість вітамінів виділено в чистому вигляді або синтезовано, що дозволяє застосовувати їх як лікарські препарати.
Отже, вітаміни – це необхідні для нормальної життєдіяльності низькомолекулярні органічні сполуки, синтез яких у організмів даного виду відсутній або обмежений.
Вітаміни синтезуються в основному речовинами. Джерелом вітамінів у людини служить їжа та кишкові бактерії. Останні самі синтезують багато вітамінів і являються важливим джерелом їх поступлення в організм.
На відміну від інштх харчових речовин, вітаміни беруть участь в утворенні кофирментів, без яких немжлива нормальна функція відповідних ферментів, або служать регуляторами біохімічних процесів.
Саморегуляція Проведений аналіз психологічних досліджень даного компоненту самосвідомості дозволяє виділити різні механізми саморегуляції. Дане питання було джерелом дослідження багатьох вчених:
Завершаючою ланкою цілісного процесу самосвідомості є саморегуляція особистістю складних психічних актів, власної поведінки. Під саморегуляцією в структурі самосвідомості у вузькому смислі мається на увазі така форма саморегуляції поведінки, яка передбачає момент включеності в неї результатів самопізнання і емоційно-ціннісного ставлення до себе, причому ця включеність актуалізована на всіх етапах здійснення поведінкового акту, починаючи від мотивуючих компонентів і закінчуючи власною оцінкою досягнутого ефекту поведінки.
Розробкою проблеми саморегуляції поведінки особистості займалися вчені, які досліджували:
І.Д. Бех зазначав, що виникнення і формування регулятивних механізмів саморегуляції суб’єкта пов’язано з його здатністю розчленовувати в часі спонукально-операційну і виконавчу частини поведінкового акту [1].
Вагомий внесок у розробку проблеми саморегуляції поведінки особистості зробив М.Й. Боришевський, який вважав, що механізми саморегуляції можуть базуватися на таких структурних компонентах як:
самооцінка- це результат мислительних операцій ( порівняння, аналізу та синтезу), в якому постійно присутній емоційний компонент ( суб’єктивне переживання; домагання особистості – їх основна функція полягає у корекції прийнятих цілей, задач; соціально-психологічне очікування (очікувана оцінка), яка виконує функцію посередника між самосвідомістю особистості і її соціальним оточенням в процесі саморегуляції поведінки;
образ “Я” – як результат самопізнання; як головна мета життєдіяльності особистості; як психологічне утворення, яке забезпечує головну функцію саморегуляції – функцію цілепокладання; як узагальнений, глобальний механізм саморегуляції на особистісному рівні.
Автор наголошував, що саморегуляція може здійснюватися при наступних умовах: коли індивід може адекватно відображати і моделювати наявну ситуацію; перетворювати власну внутрішню і зовнішню активність у відповідності з моделлю запропонованої ситуації; переборювати безпосередні спонукання ради досягнення перспективної мети, за наявністю у індивіда можливості виходити за межі наявної ситуації.
Цікавою є думка дослідниці Т.В. Кириченко, яка виділяє найсуттєвіші механізми процесу саморегуляції в підлітковому віці: рівень домагань, ціннісні орієнтації, локус контролю, мотивація схвалення, потреби у досягнення успіху. При цьому, автор наголошує, що всі виділені механізми перебувають у постійній взаємодії. ”Психологічні механізми складають інтегративну сукупінсть психічних властивостей індивіда, що визначають рух до регуляції його дій, вчинків, поведінки і групуються на зразках, еталонах, цінностях індивідуального та суспільного характеру” .
Терморегуляція
Людина, як і більшість теплокровних тварин, відноситься до гомо-йотермних організмів, які здатні підтримувати постійну температуру тіла і високий рівень метаболізму незалежно від змін температури навколиш-нього середовища. На противагу цьому пойкілотермні організми нездатні підтримувати температуру тіла на фіксованому рівні, а тому інтенсивність обміну речовин, а значить — і їх поведінкова активність залежить від температури середовища проживання.
В умовах перегрівання тіла (гіпертермії) механізми терморегуляції спрямовані на збільшення тепловіддачі за рахунок збільшення кровотоку в шкірі та інтенсивного випаровування поту. При цьому зменшується теплопродукція, а скелетні м'язи знижують свій тонус. Якщо температура навколишнього середовища перевищує 37 градусів за Цельсієм, а відно-сна вологість повітря стає 100%, то фізичні механізми тепловіддачі ста-ють неможливими і організм швидко перегрівається. Цей стан називає-ться тепловим ударом.
Суттєву роль в терморегуляції грають пристосувальні поведінкові реакції: пошук приміщень з адекватним мікрокліматом, одягання або роздягання і т.д.
Феномен “саморегуляція” став предметом пильної уваги багатьох дослідників, серед них – О.А. Конопкін. Завдяки його дослідженням на прикладі сенсомоторної діяльності були виділені індивідуально-типологічні особливості регуляторних процесів планування (ставлення мети), моделювання ситуацій досягнення, програмування дій, оцінювання результатів та корекції, тобто процесів, які реалізують основні компоненти системи саморегуляції активності і діяльності особистості.
Автор розглядає усвідомлену саморегуляцію як “…системно- організований процес внутрішньої психічної активності людини щодо ініціації, побудови, управління, підтримування різними видами і формами довільної активності, безпосередньо прийнятими людиною цілями” [4].
У функціональному плані в саморегуляції поведінки можна виділити часові межі або часові фактори, які визначають два