Реферат

Зміст

1. Поняття заробітної плати 3

2. Державне і договірне регулювання оплати праці 4

2.1. Державне регулювання заробітної плати 4

2.2. Договірне регулювання оплати праці 6

3. Необхідність як державного так і договірного регулювання оплати праці

Список використаної літератури 10

1. Поняття заробітної плати

Основним джерелом доходів найманих працівників, на частку яких

припадає понад 90% зайнятого працездатного населення, є і надалі

залишатиметься заробітна плата.

Заробітна плата — це економічна категорія, що відображає відносини між

власником підприємства (або його представником) і найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості (доходу).

Це також винагорода, обчислена, як правило, в грошовому виразі, яку за

трудовим договором власник або уповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану ним роботу (саме як винагороду визначає заробітну плату Закон України “Про оплату праці”).

Заробітна плата залежить від складності та умов виконуваної роботи,

професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та

господарської діяльності підприємства. Вона була, є і буде важливим

якісним показником економічного господарювання.

Для найманого працівника заробітна плата — це його трудовий доход,

який він отримує в результаті реалізації здатності до праці, і який має

забезпечити об'єктивно необхідне відтворення робочої сили.

2. Державне і договірне регулювання оплати праці

Заробітна плата функціонує шляхом її організації, тобто приведення її

складових у певну систему.

В економічній системі, що грунтується на різноманітних формах

власності і господарювання, організація заробітної плати, як свідчить

світовий досвід, здійснюється поєднанням:

а) державного регулювання;

б) договірного регулювання через укладення генеральної, галузевих,

регіональних (регіонально-галузевих) угод і колективних договорів на рівні

підприємств, трудових договорів з найманими працівниками;

в) механізму визначення індивідуальної заробітної плати безпосередньо

на підприємстві (в структурному підрозділі) з використанням таких

елементів, як заводська тарифна система, нормування праці, форми й системи оплати праці.

У зв’язку з глибокими змінами, що відбуваються в Україні в

економічній, політичній, соціальній сферах, спрямованими на становлення

нової економічної системи, основаної на ринкових відносинах, украй важливо віднайти оптимум між державним і договірним регулюванням заробітної плати.

Принцип розмежування державного і договірного регулювання заробітної плати та визначення їх сфери і змісту закріплено в Законі України "Про оплату праці", від 20.04.95 з 1 травня 1995 р. (додаток 1). Відповідно до ст. 5 цього Закону організація оплати праці здійснюється на підставі:

законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на державному рівні; галузевих, регіональних угод; колективних договорів; трудових договорів.

2.1. Державне регулювання заробітної плати

Відповідно до Закону України "Про оплату праці" (ст. 5) до основних

суб'єктів організації заробітної плати належать органи державної влади і

місцевого самоврядування.

Сфера державного регулювання оплати праці відповідно до статті 8

Закону України "Про оплату праці" поширюється на встановлення розміру

мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій,

встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств,

заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств,

установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання

фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з

переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом

оподаткування доходів працівників.

Роль держави у сфері заробітної плати повинна виявлятися також в

організації перспективних наукових досліджень і вивченні зарубіжного та

вітчизняного досвіду;науково-методичному забезпеченні формування тарифної

системи, удосконаленні тарифно-кваліфікаційних довідників; проведенні

єдиної політики щодо тарифікації робіт; організації розробки нормативів

трудових затрат на масові технологічні процеси тощо.

Одним із основних елементів державного регулювання заробітної плати є

визначення і гарантування мінімального її рівня. Мінімальна заробітна

плата, відповідно до Закону України "Про оплату праці", — це законодавче

встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю,

нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну,

годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не

включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією,

обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності

і господарювання.

Розмір мінімальної заробітної плати згідно з Законом України "Про

оплату праці" (ст. 9) визначається з урахуванням:

— вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим

зближенням рівнів цих показників в міру стабілізації та розвитку економіки

країни;

— загального рівня середньої заробітної плати;

— продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

Мінімальна заробітна плата, як визначено частиною другою ст. 9,

встановлюється у розмірі не нижчому за вартісну величину межі

малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про оплату праці" розмір

мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за

поданням Кабінету Міністрів, як правило, один раз на рік при затвердженні

Державного бюджету України з урахуванням пропозицій, вироблених на

переговорах представників професійних спілок, власників або уповноважених

ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і

укладення генеральної угоди.

Розмір мінімальної заробітної питати переглядається залежно від

зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою

сторін колективних переговорів.

До державних норм і гарантій відносять також норми оплати праці за

роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час;

за час простою не з вини працівника; за продукцію, що виявилася браком не з

вини працівника. Держава регулює і гарантує доплати працівникам, які

молодші вісімнадцяти років за скороченої тривалості робочого дня,