План.

1. Вступ

2. Влив шуму на організм людини.

3. Нормування шуму.

4. Інфразвук.

5. Вібрація.

6. Висновок.

У санітарно-гігієнічній практиці інтенсивність шуму характеризу-ють за його рівнем (рівнем звуку), рівнями звукового тиску та екві-валентними рівнями звуку. Як одиницю інтенсивності шуму використо-вують бел — відносна величина, що вказує на кратність посилення зву-ку з точки зору його сприйняття при зміні фізичної сили звуку в 10 разів.

Рівень звуку (шуму) характеризується інтенсивністю постійного шуму за фізіологічно відкоректованою шкалою «А» шумоміра, що при-близно відповідає гучності звукового сигналу, який сприймається органом слуху людини. Інтенсивність шуму, виміряна за шкалою «А», називається рівнем звуку і позначається децибелами А (дБА). Шумомі-ри обладнують також фільтрами Б, С і Д, що у різній мірі знижують інтенсивність низькочастотних сигналів.

Рівні звуку, виміряні за іншими шкалами, використовуються для орієнтовної частотної характеристики. Якщо рівні звуку, виміряні за шкалами «А» (дБА), «Б» (дББ) і «С» (дБС), дорівнюють один одному, то такий шум можна вважати високочастотним. Якщо рівні звуку за шкалою «Б» і «С» більші, ніж за шкалою «А» на 2—5 дБ, то такий шум називають середньочастотним, якщо на 5 дБ і більше,— низькочастот-ним.

Частотна характеристика шуму має важливе значення під час оцін-ки впливу шуму на організм, тому що звуки однакової інтенсивності, але різної частоти сприймаються неоднаково. Звуки високої частоти (до 4000 Гц) та однакової інтенсивності сприймаються людиною як більш гучні, отже, вони сильніше впливають на слуховий аналізатор. Тому гігієнічний норматив повинен враховувати також частотний спектр шуму. Через це весь діапазон частот, що сприймає вухо людини (від 16 до 20 000 Гц), розбивають на вісім октав 1. Кожна октава ха-рактеризується середиьогеометричною частотою, що є квадратним коренем добутку граничних для даної октави частот 1 : 63; 125; 250; 500; 1000; 2000; 4000; 8000 Гц. Якщо вимірювати інтенсив-ність шуму за кожною із зазначених частот, то матимемо рівні звуко-вого тиску у децибелах (дБ).

1 Октава — інтервал частот, де верхня границя вдвічі більш» за нижню, напри-клад 45—90, 90—J80 дБ тощо. Нормативи рівнів звукового тиску мають вигляд восьми цифр або графіка. Останній нагадує криву, що з'єднує допустимі рівні за кож-ною середньогеометричною частотою. Фактичні рівні звукового тиску за жодною частотою не повинні перевищувати нормовані рівні. Тому нормовані рівні звукового тиску називаються граничними спектрами. Рівні звуку, як і рівні звукового тиску, характеризують інтенсивність постійного шуму, тобто шуму, що його інтенсивність змінюється в часі не більше ніж на 5 дБ.

Для характеристики непостійного шуму використовують еквіва-лентний рівень звуку (Za еКв) — величину, що дорівнює рівню (Za) постійного шуму, який має таку ж енергію; визначається в децибелах А (дБА).

Щоб одержати часову диференціацію шуму під час його вимірю-вання, користуються такими часовими характеристиками шумомірів «Повільно», «Швидко», «Імпульс», «Пік». Це забезпечує усереднення вимірювання шуму протягом 1 с; 0,2 с; 20 мс та 20 мкс.

Характеристику «Повільно» використовують для усереднення всіх видів шуму, «Імпульс» — для характеристики імпульсного шуму, «Пік» — для характеристики імпульсного шуму у вигляді поодиноких ударів, пострілів тощо.

Беручись до вимірювання, шумомір виставляють на шкалу «А» та характеристику «Повільно». Визначають середнє положення і межі її коливань для визначення. характеру шуму. Якщо межі коливань не перевищують 5 дБ, то це шум постійний, якщо більші ніж 5 дБ,— непостійний. Для з'ясування імпульсного характеру шуму роблять вимірювання за характеристикою «Імпульс», визначаючи максималь-ний, а за характеристикою «Повільно» — середній показники. Якщо їх різниця становить більше 10 дБА, то шум вважається імпульсним.

У закордонній літературі нормативи рівнів шуму визначаються також у фонах. Один фон — це рівень гучності еталонного звуку ча-стотою 1000 Гц з рівнем звукового тиску 1 дБ. Отже, для звуків часто-тою 1000 Гц інтенсивність, позначена у фонах і децибелах, кількісно збігається. Для того щоб звуки іншої частоти перевести у фони, вико-ристовують криві однакової гучності, які будуються шляхом порів-няння рівнів гучності звуків різної частоти з еталонним звуком ча-стотою 1000 Гц.

Таким чином, рівень гучності звуку будь-якої частоти у фонах кількісно дорівнює рівню гучності рівногучного йому звуку частотою 1000 Гц.

При вимірюванні шуму слід пам'ятати, що шкала «С» шумоміра дозволяє дати об'єктивну фізичну характеристику інтенсивності шуму, шкали «А» та «Б» — визначити інтенсивність шумів (відповідно на рівні 40 і 70 фонів) у фонах. Таким чином, ці шкали відповідають кривим рівної гучності для чистих тонів на рівні 40 та 70 фонів.

Під час нормування шуму потрібно враховувати всі можливі види його шкідливого впливу на організм людини. Під терміном «шум» слід розуміти будь-який неприємний або небажаний звук або сукуп-ність звуків, що заважають сприйняттю звукових сигналів, порушують тишу, мають шкідливий або подразний вплив на організм людини, зни-жують її працездатність. З цього випливає, що залежно від функціо-нального призначення приміщень і видів діяльності, здійснюваних у них, вдаються до тих або інших критеріїв шкідливості шуму. Так, для лікарняних і санаторних палат застосовують критерій порушення тиші; для жилих кімнат квартир, приміщень будинків відпочинку та пансіонатів, спальних приміщень у дитячих дошкільних закладах і школах-інтернатах — тривалість і глибина сну; для класних при-міщень, навчальних кабінетів та аудиторій — міра порушення сприйняття корисних сигналів; для читальних залів, службових при-міщень конструкторських, проектних організацій та науково-дослід-них інститутів — подразний вплив шуму, зниження працездатності; для виробничих приміщень — порушення функцій слухового аналіза-тора.

Вплив шуму на організм людини різноманітний і