АНОТАЦІЯ

В даному дипломному проекті розглянуто основи підвищення ефективності використання трудових ресурсів та підвищення продуктивності праці на Бурштинській ТЕС.

Проведено оцінку сучасного стану об’єкту дослідження з ресурсно-економічної точки зору: забезпеченість трудовими ресурсами, ефективність використання та виявлення економічних резервів її підвищення.

Запропоновано шляхи вмотивованої політики ресурсозбереження і наведено приклади розрахунку підвищення економічної ефективності використання трудових ресурсів .

ВСТУП

В умовах реалізації ринкових перетворень одна з головних задач переведення економіки на інтенсивний шлях розвитку полягає в раціональному використанні трудових ресурсів та в розумній політиці ресурсозбереження.

Сталий економічно-збалансований розвиток з урахуванням потреб наступних поколінь є імперативом економічного руху суспільних систем.

Сучасний етап людської цивілізації нерозривно пов’язаний з усебічною інтенсифікацією та індустріалізацією матеріального виробництва на основі досягнень НТП, широкомасштабного залучення до господарського обороту всезростаючих обсягів всіх ресурсів.

Умови життєзабезпечення населення України вимагають термінової зміни пріоритетів у формуванні стратегічних напрямів економічної політики щодо використання трудових ресурсів у сфері суспільного споживання і виробництва.

Ключовим фактором забезпечення добробуту і безпеки суспільства є збалансоване збільшення виробництва за рахунок підвищення продуктивності праці.

Повнота охоплення трудових та економічних аспектів, які адекватно відображають усі відповідності між сторонами виробництва, необхідна для формування шляхів економічного розвитку.

Отже існує необхідність, щоб виробничо-господарська діяльність суспільства спиралась на науково-виважений економічний прогноз розвитку продуктивних сил.

Саме такий підхід до даної проблеми створить основу для переходу на якісно інший, більш високий рівень організації.

Потреба підвищувати продуктивність праці стає життєвою необхідністю існування підприємства.

Результати господарської діяльності підприємства багато в чому залежать від забезпеченості підприємства трудовими ресурсами і ефективності використання цього найбільш активного і вирішального фактору процесу виробництва. Від кваліфікації працюючих, їх розстановки і використання

в кінцевому результаті залежить об’єм і темпи приросту продукції, темпи технологічного прогресу, використання матеріально-технологічних засобів, в цілому ефективність виробництва.

Отже, збільшення обсягів виробництва неможливе без забезпечення підприємств відповідною кількістю висококваліфікованих працівників, а збільшення ефективності виробництва неможливе без покращення використання трудових ресурсів і заходів покращення стану трудової дисципліни.

У зв'язку з цим особливо важливо враховувати резерви ресурсозабезпечення і ресурсозбереження як фактори покращання результатів діяльності підприємства.

Все перераховане вимагає глибокого і послідовного вивчення всіх можливостей організації раціонального використання трудових ресурсів, напрямків і джерел підвищення продуктивності їх праці з врахуванням останніх досягнень науки і техніки.

Метою даної роботи є виявлення механізмів підвищення ефективності використання трудових ресурсів з точки зору економічної політики. Вихідними даними є фактичні, планові та нормативні дані Бурштинської ТЕС за 2003-2007 роки.

РОЗДІЛ 1

Теоретико – методологічні засади дослідження ефективності використання трудових ресурсів

Економічна суть трудових ресурсів, їх значення і структура

Існує непересічна залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємства, організації.

Персонал підприємства формується під впливом внутрішніх факторів (характер продукції, технології, організації виробництва тощо) і зовнішніх факторів (демографії, юридичних і моральних норм, умов праці тощо).

Трудові ресурси – це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає тій чи інший сфері діяльності.

Управління трудовими ресурсами підприємства охоплює певні етапи.

Персонал підприємства являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

Враховуючи те, що багато підприємств поза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головному їх призначенню, всі працівники підрозділяються на дві групи: персонал основної та персонал неосновної діяльності. Зокрема у промисловості до першої групи – промислово-виробничого персоналу – відносяться працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони – тобто всі зайняті у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До групи непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і знаходяться на балансі підприємства, але не зв’язані безпосередньо з процесами промислового виробництва, а саме: житлово-комунального господарства, дитячих садків та ясел, амбулаторій, учбових закладів тощо.

Рис. 1.1 Основні елементи системи управління трудовими ресурсами (персоналом) підприємства.

У відповідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється звичайно на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники – люди, що займають керівні посади, приймають рішення і несуть за них відповідальність, в силу високого рівня наукової і освітньої підготовленості. До них відносяться директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники відповідно до вище перелічених посад.

Спеціалісти–працівники, які займаються інженерно-технічними, економічними, фінансовими та іншими функціями (маркетологи, інженери, юристи , економісти, бухгалтери , нормувальники, тощо).

Службовці – здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (технічну роботу). Наприклад: обліковці, креслярі, архіваріуси, секретарі тощо.

Робітники безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибиральниці, охоронці, кур’єри, гардеробники.

В аналітичних цілях всіх робітників можна поділити на основних – тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних – тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва.

Важливим напрямком класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.

Професія – це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність – це більш або менш вузька різновидність трудової діяльності в межах професії.

Можливість виконувати роботу певного рівня складності визначається кваліфікацією – сукупністю спеціальних знань та практичних навичок що визначають ступінь підготовленості до виконання професійних функцій обумовленої складності.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців