Отже поняття відпустки не визначалось, але її суттєвими ознаками відповідно до конвенції є: перерва в роботі на певний проміжок часу, не рахуючи відсутності на роботі через хворобу та святкові дні; безперервна робота протягом року; виплата звичайної винагороди, що обчислюється шляхом, передбаченим національним законодавством, або винагороди, визначеної в колективному договорі.

Норма закріплена в ст. 5 Конвенції № 52, забороняє на рівні національних законів і правил працювати протягом щорічної відпустки. У разі її порушення працівник може залишитись без оплати за період відпустки. Проект Трудового кодексу таке порушення розглядає як дисциплінарний проступок. Чинний Кодекс законів про працю не передбачає відповідальності за такі дії. Рекомендація № 47 вказує, що метою таких відпусток є надання працівникам можливості відночинку, дозвілля та розвитку своїх нахилів і здібностей відновлення фізичних і духовних сил. Названа Рекомендація уточнює, розширює коло випадів, що не впливають на тривалість безперервного стану, а саме: хвороба, нещасний випадок, сімейні обставини, виконання військового обов’язку, зміна складу адміністрації підприємства, де працює особа, користування громадянськими правами. На роботах, які не виконують регулярно протягом усього року, умови безперервного стажу вважаються дотриманням, якщо за встановлений період часу відпрацьовано певну кількість днів.

Рекомендація № 47 передбачає, що право на відпустку повинно набуватися після закінчення одного року роботи, не залежно від того відпрацьовано в цей час одного чи кількох роботодавців. Кожний уряд повинен вжити ефективних заходів для того, щоб витратити пов’язані з наданням відпустки, не лягали повністю на останнього роботодавця. П. 2 Рекомендації № 47 зазначає, що поділ відпусток має бути обмежено не більше, ніж на 2 частини, одна з яких не може бути меншою за встановлений мінімум.

Бажано, щоб члени організацій обговорили можливість ведення сприятливої теми для молоді та учнів віком до 18 років для полегшення в період фізичного розвитку переходу від шкільного життя до трудового.

Конвенція МОП № 110 “Про умови праці на плантаціях” 1958 року регулює в одному з розділів порядок надання щорічних оплачуваних відпусток і не дає визначення даного поняття. Важливим є те, що особам які користуються відпустками, згідно із згаданою Конвенцією, виплачується винагорода за весь її час, але “не менша ніж та, яку працівник отримує, коли трудиться”(ст.40).

Таким чином, виходячи із наведених положень, можна зробити висновок, що для щорічної оплачуваної відпустки характерні наступні ознаки:

1) безперервний стаж роботи на одному підприємстві; 2) певний мінімальний строк безперервної служби і встановлення відпусток мінімальної тривалості в законодавстві чи колективному договорі тієї чи іншої країни.

Крім того в даній Конвенції передбачено збільшення тривалості такої відпустки в залежності від стажу роботи, про що зазначається в ст. 39.

Закон України “Про відпустки” не встановлює збільшення тривалості щорічної такої відпустки в залежності від стажу роботи, але ст. 6 закріплює можливість надання для деяких категорій працівників подовженні відпустки, тобто більшої тривалості, ніж передбачена названим Законом ( мінімальна відпустка 24 календарні дні). Зокрема, для неповнолітніх передбачено надання відпусток тривалістю 31 календарний день. Щодо надання відпусток в залежності від стажу роботи, то це питання врегульовано в Україні не законом а постановою Кабінету Міністрів України “Про порядок і умови надання державних службовцям додаткових оплачуваних відпусток”. Такою відпусткою можуть скористатись названі службовці, які мають стаж державної служби понад 10 років. Проект Трудового кодексу містить норму, яка передбачає надання щорічної додаткової трудової відпустки окремим категоріям працівників (суддям, державним службовцям тощо) залежно від стажу роботи. А що ж таке додаткова відпустка? Пропонується розуміти її як певний проміжок часу, що триває нормативну визначеність кількість календарних днів і надається встановленим категоріям працівників, під час якого вони вільні від виконання трудових обов’язків для відновлення працездатності, втрачених фізичних і розумових сил, творчої роботи із збереженням місця роботи і заробітньої плати.

Конвенцією МОП № 132 “Про оплачувані відпустки” 1970 року, яка набрала чинності 30 червня 1973 року, змінено і доповнено положення, закріпленні в Конвенції № 52 1936 року. Вона застосовується до всіх найманих працівників, за винятком моряків. Відповідно до ст. 3 кожна особа, до якої застосовується дана Конвенція, має право на щорічну оплачувану відпустку встановленої мінімальної тривалості: не менше 3 робочих тижні за 1 рік роботи. Таким чином, тривалість відпустки порівняно з Конвенцією № 52 збільшена.

Особа, тривалість роботи якої менша від тієї, яка потрібна для отримання права на повну відпустку, пропорційно тривалості її роботи протягом цього року. У ст. 5 Конвенції № 132 встановлюється мінімальний період роботи для отримання права на щорічну оплачувану відпустку. Цей термін повинен перевищувати 6 місяців. Закон України “Про відпустки” передбачає, що стаж роботи, який дає право на відпустку, повинен бути не менше 6 місяців. Таким чином, норма закону відповідає конвенції. Час хвороби, непрацездатності через нещасний випадок чи відпустка по вагітності та пологах не залежить від заінтерисованої особи, що працює за наймом і зараховуються до стажу роботи. Офіційні традиційні святкові дні та неробочі дні, не залежно від того, випадають вони на період щорічної відпустки чи ні, не зараховуються як частина мінімальної щорічної оплачуваної відпустки.

Відповідно до ст. 7 Конвеції № 132 особа, яка користується правом на відпустку, отримує за весь її період свою звичайну або середню заробітню плату. Таким чином, термін “винагорода”, що застосовувався в ст. 40 Конвенції