Звідси, Конвенція № 132 до визначення поняття щорічної відпустки вносить такі елементи:

це певний безперервний проміжок часу роботи протягом року ( ст. 4 визначає “рік” як календарний рік або інший період такої ж тривалості, що встановлюється компетентними органами влади або іншими відповідними органами кожної країни);

тривалість названої відпустки не може бути зменшина у разі хвороби працівника, нещасного випадку або відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами;

за особою, яка скористалась правом на відпустку, зберігається звичайна або середня заробітна плата (ст.7).

Важливим пунктом є те, що безперервна частина оплачуваної відпустки повинна бути використана не пізніше, ніж протягом одного року, а її залишком можна скористатися не пізніше 18 місяців з кінця того року, за який надавалася відпустка. Тобто, сутність цієї норми в тому, що відпустка повинна використовуватись щороку для того, щоб відпочити від виконання трудових обов’язків з метою відновлення працездатності та втрачених фізичних і розумових сил. Компетентним органом влади кожної країни може бути дозволено поділ щорічної оплачуваної відпустки на частини, але одна із таких частин відпустки повинна складатися принаймні з 2 безперервні робочих тижнів. Угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку або про не використання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим чином, визначаються не дійсними і забороняються.

Слід зазначити, що Україна ратифікувала Конвенцію №132 лише 29 травня 2001 року, тобто більше, ніж через 30 років після її прийняття, що є негативним для національного правового регулювання часу відпочинку .

Законом України “Про відпустки” гарантовано право на відпустку всім працівникам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності з метою відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, виховання дітей і задоволення власних життєвих потреб та інтересів, всебічного розвитку особистості. З точки зору відповідності цього Закону прийнятим Конвенції № 132, 110, 52, і Рекомендації № 47 МОП, слід зазначити, що мета відпустки (ст.6 Закону ) непроотирічить прийнятим Конвенціям, а навіть надається на більший календарний період.

Отже, підставами, покладеними для набуття права на відпустку відповідно розглянутих конвенцій та Закону України “Про відпустки” є;

перебування працівника в трудових правовідносинах з підприємством;

безперервний стаж роботи на одному підприємстві ( не менше 6 місяців).

Тому, відпустку можна визначити як певний проміжок часу, що триває нормативно визначену кількість календарних днів, під час якого працівник вільний від виконання своїх трудових обов’язків, надається особам безперервно працюючим на підприємстві, установі, організації не менше 6 місяців ( не рахуючи його відсутності на роботі через хворобу, дні державних і релігійних свят, робота в які не проводилася, інші випадки встановлені законом ) з метою відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, виховання дітей, задоволення власних життєвих потреб, дозвілля, всебічного розвитку особистості, за який передбачено виплату винагороду або без цього із збереженням місця роботи і заробітної плати.

Отож, Конвенцію МОП № 132 про щорічні оплачувані відпустки та Рекомендацію № 47 про щорічні оплачувані відпустки можна вважати базовими для міжнародного регулювання відпусток на сьогоднішній день.

3.2. Час відпочинку, передбачений конвенціями для жінок, молоді, осіб з сімейними обов’язками в різних сферах застосування найманої праці.

Генеральна конференція МОП прийняла ряд конвенцій, які регулюють право на відпочинок жінок, молоді, осіб з сімейним обов’язками у різних сферах застосування найманої праці. До конвенції, окремі положення яких регулюють відпочинок жінок, належать Конвенція № 171 про нічну працю і Рекомендація до неї № 178 (прийняті 6 червня 1990 року), Конвенція № 4 1919 року про працю жінок у нічний час, Конвенція № 45 про використання праці жінок на підземних роботах шахтах будь-якого виду 1935 року та Конвенція № 89 про нічну працю жінок у промисловості 1948 року. Конвенція № 171 про нічну працю в ст. 1 дає розуміння терміну "нічна праця" - це будь-яка робота, котра здійснюється протягом періоду, тривалістю не менше, ніж 7 годин поспіль, охоплюючи проміжок між північчю та 5 годиною ранку. Ст.7 названої конвенції зазначає, що кожна країна, яка ратифікує даний міжнародний акт, вживає заходів, що забезпечують наявність альтернативної нічній праці роботи для працюючих жінок, які в супротивному разі були змушені виконувати роботу в нічний час:

а) до і після народження дитини - протягом періоду, тривалістю
принаймні 16 тижнів, з яких не менше ніж 8 тижнів повинні передувати
передбачувальній даті народження дитини;

б) протягом додаткових періодів, стосовно яких видається медична
довідка, яка засвідчує, що це потрібно для здоров'я матері або дитини;

в) під час вагітності;

г) протягом певного часу понад період після народження дитини.
Зазначені заходи можуть охоплювати подовження відпустки по

вагітності і пологах [26, с.7]. У Рекомендації № 178 передбачається, що на жінок які працюють в нічний час поширюються ті загальні заходи, які спрямовані на скорочення нормальної тривалості робочого тижня і збільшення кількості оплачуваних відпусток [27, с.П]. Якщо змінна робота пов'язана з потребою в нічній праці, то гарантується період відпочинку між двома змінами не менше 11 годин. Щоденні робочі зміни, які включають нічну працю повинні містити перерви для відпочинку та вживання їжі. Графік та загальна тривалість таких перерв повинні враховувати навантаження, що несуть працівники у зв'язку з особливостями нічної праці. Конвенції № 4, 41 дають дещо інше розуміння