Комісія по трудових спорах обирається загальними зборами або конференцією трудового колективу підприємства, де працює не менше 15 працівників. Якщо на підприємстві працює менше 15 осіб, то спір розглядається лише в судовому порядку. Кількісний і персональний склад комісії по трудових спорах, а також термін, на який вона обирається, визначають загальні збори (конференція) трудового колективу найманих працівників. Збори трудового колективу для утворення комісії по трудових спорах вважається правомочними, якщо на них присутні більше 1А членів трудового колективу, а конференція - при умові, що з'явилося не менше 2/3 обраних делегатів. Стаття 223 КЗпП України встановлює вимогу, щоб до складу комісії по трудових спорах входило не менше половини робітників. Це правило не стосується комісій установ і організацій. Рішення про утворення комісії по трудових спорах і обрання її членів приймається більшістю голосів присутніх членів трудового колективу найманих працівників або делегатів конференції. На першому своєму засіданні новостворена комісія обирає зі свого складу голову, його заступника і секретаря. Закон покладає обов'язок з організаційно-технічного забезпечення комісії по трудових спорах на

роботодавця. Спір розглядається даною комісією, якщо працівник самостійно або з участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з власником або уповноваженим органом. Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на відпочинок. Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов'язковій реєстрації. Комісія по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. її рішення приймаються більшістю голосів членів, присутніх на засіданні. У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник, власник або уповноважений ним орган оскаржити рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Рішення підлягає виконанню у триденний строк після закінчення десяти днів, передбачених на його оскарження. У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення комісії по трудових спорах у встановлений строк, працівникові дана комісія видає посвідчення, що має силу виконавчого листа, на підставі якого державний виконавець вживає заходів для його реалізації.

Наступним органом, що розглядає спори про право на відпочинок, є місцеві суди. Як вже зазначалося, Основний Закон України гарантує захист прав і свобод людини в судовому порядку. Право на відпочинок не є винятком. Конституційний Суд України в одному із своїх рішень зазначив, що ч.І ст. 55 Конституції нашої держави треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у здійсненні правосуддя, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права, свободи порушено або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод [37, с.35].

Конституційний Суд також дав офіційне тлумачення ч. 2 ст. 124 Конституції України, яка визначила, що правосуддя в Україні здійснюється

виключно судом і не допускається делегування функції судів, а також надання цих функцій іншим органам чи посадовим особам. Згідно з офіційним тлумаченням, положення цієї статті необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про права та інші правові питання, поширюються на всі правовідносини, що виникають у державі, в тому числі і на трудові [37, с.34]. Право на відпочинок відображається саме у трудових правовідносинах. Раніше майже всі спори, пов'язані з правом на відпочинок розглядалися спочатку в комісії по трудових спорах. Нині законодавець спростив цю процедуру, надавши громадянам можливість звертатись безпосередньо до суду для захисту своїх трудових прав. Відмова суду в прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно з ст.64 Конституції, не може бути обмежене. Слід мати на увазі, що Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку [36, с.29].

Процес розгляду спорів про право на відпочинок у суді, як і спорів про інші трудові права, регулюється Цивільно-процесуальним кодексом. Крім позовної заяви заінтересована у вирішенні спору сторона подає необхідні для обґрунтування позовних вимог документи. Вони беруться до уваги судом при винесенні рішення. Рішення приймається на основі вивчення всіх матеріалів справи. Воно повинно бути вмотивованим, з посиланням на законодавство, а також при необхідності - на колективний та трудовий договори, контракт.

На практиці мають місце випадки, коли одночасно з позовними вимогами про поновлення порушеного права на відпочинок позивачу подаються вимоги про відшкодування моральної шкоди. Раніше в окремих випадках суди ці вимоги задовольняли, в інших - відмовляли, посилаючись на те, що вони не передбачені законом, зокрема ст. 235 Кодексу законів про працю України. Пред'являючи вимогу про відшкодування