Незалежний посередник - це визначена за спільним вибором сторін особа, яка сприяє встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, бере участь у виробленні примирною комісією взаємоприйнятого рішення.

Він обирається сторонами спору або за рекомендацією Національної служби посередництва і примирення, яка формує списки незалежних посередників. У рекомендаціях Міжнародної організації праці звертається увага на те, що посередник повинен вміти спілкуватися з людьми, бути чесним, врівноваженим і терплячим, мати хист до переконання [52, с.459]. Посередництво передбачає активні форми втручання незалежного посередника, при яких він може запропонувати сторонам способи вирішення колективного спору, однак це не розглядається як обов'язкова рекомендація. Він сам визначає порядок своєї роботи, порадившись зі сторонами колективного спору. Думка незалежного посередника не є обов'язковою, носить характер поради. Примирна комісія є правомочною за присутності на її засіданні не менше 2/3 представників від кожної із сторін і незалежного посередника, якщо він введений до складу комісії. її рішення оформляється протоколом і мають обов'язкову силу, а також направляються регіональному відділенню Національної служби посередництва і примирення. Комісія припиняє свою роботу на наступний день після винесення рішення.

У випадку неприйняття примирною комісією узгодженого рішення, колективний спір передається на розгляд трудовому арбітражу, який утворюється у триденний термін. До його складу можуть входити народні депутати України, представники органів виконавчої влади і місцевого самоврядування. До складу трудового арбітражу не можуть входити заінтересовані особи. Термін розгляду справи цим органом - 10 днів з дня його утворення. Рішення приймаються більшістю голосів членів і оформляється протоколом. Обов'язкова участь представників конфліктуючих сторін під час розгляду колективного трудового спору. Рішення трудового арбітражу є

обов'язковим для сторін і надсилається в 3 -денний строк з дня його прийняття разом з окремою думкою члена арбітражу, якщо така мала місце. Копія рішення надсилається до регіонального відділення Національної служби посередництва та примирення.

Національна служба посередництва і примирення була створена на підставі Закону України " Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) "Указом Президента 17 листопада 1998 р. Дана служба - це постійно діючий орган, покликаний сприяти врегулюванню колективних трудових спорів. Вже при висуненні вимог найманими працівниками, вони можуть звертатися до неї і надсилати свої вимоги. Національна служба посередництва та примирення аналізує вимоги працівників, здійснює їх оцінку, обґрунтованість і відповідність чинному законодавстві. Крім того, служба координує дії сторін спору щодо організаційного, матеріально-технічного і фінансового забезпечення роботи незалежних посередників, членів примирних комісій, трудового арбітражу; здійснює контроль за виконанням рішень примирних органів; сприяє сторонам у проведенні колективних переговорів на етапі страйку з метою найшвидшого залагодження конфлікту. У тих випадках, коли законом заборонено проводити страйк, дана служба звертається із заявою про вирішення колективного трудового спору до суду і бере активну участь у розгляді спору. її рішення мають рекомендаційний характер для сторін.

Якщо, в результаті примирних процедур згоди досягти не вдалося,

працівник або профспілка мають право продовжити захист передбаченого

колективним договором права на відпочинок шляхом організації та проведення

страйку. Страйк - це тимчасове колективне добровільне припинення роботи

працівниками підприємства чи структурного підрозділу з метою вирішення

колективного трудового спору. Право на страйк закріплено в ст. 44 Конституції

України, Міжнародному пакті про економічні, соціальні, культурні права, і

І Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів |

(конфліктів)". Страйк не вважається порушенням трудової дисципліни. Це і

крайній спосіб вирішення таких спорів. Ніхто не може бути примушений до участі чи до відмови в участі в страйку.

Про початок страйку і можливу його тривалість власник або уповноважений ним орган повинен бути попереджений не пізніше, ніж за 5 днів. Рішення про проведення страйку приймається загальними зборами або конференцією найманих працівників більшістю голосів і оформляється протоколом. Одночасно на загальних зборах (конференціях) вирішують питання щодо органу, який очолить страйк і про дату його початку. У період страйку сторони зобов'язані продовжити пошук шляхів вирішення конфлікту. Сторони конфлікту вживають всіх заходів для забезпечення громадського порядку і збереження майна підприємства. Заборонено проведення страйку у випадках, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям, епізоотіям чи ліквідації їх наслідків. Забороняється проведення страйку працівниками органів внутрішніх справ, суду, Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку, крім технічного та обслуговуючого персоналу. Якщо право на відпочинок даних категорій працівників і далі порушується, то подальший його захист здійснюється в судовому порядку. Страйк, спрямований на відновлення порушеного права на відпочинок, яке передбачене колективним договором, вважається незаконним, якщо він оголошений без дотримання встановленого законом порядку. Заборонено проводити страйк під час примирних процедур [31].

Отже, МОП не визначена спеціальна процедура захисту порушеного права на відпочинок. Способи його захисту такі ж, як і ті, що передбачені в загальних процедурах захисту положень всіх конвенцій і визначені в Статуті Організації.

Національне законодавство вирішує спори про право на відпочинок у ,
порядку розгляду індивідуальних та колективних трудових конфліктів,
Особливим способом захисту даного права є судовий процес.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи результати проведених наукових досліджень по темі „Міжнародна організація праці, її структура, завдання та роль в удосконаленні правового регулювання в сфері праці”, можна зробити наступні висновки.

Міжнародно-правове регулювання праці – це регламентування за допомогою міжнародних угод держав та інших міжнародно-правових засобів питань, пов’язаних