Зростання продуктивності праці залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх факторів, які можна об’єднати в три великі групи:

Техніко-технологічні, що визначаються рівнем розвитку та ступенем використання засобів виробництва.

Організаційні, що відображають рівень організації виробництва.

Соціально-економічні, що залежать, насамперед, від людського фактору.

Важливим фактором зростання продуктивності праці є покращення виробничої бази підприємства. Цей фактор потребує великих матеріальних вкладень, задля переходу на більш ефективний процес виробництва.

Фактори організації виробництва передбачають таку організацію виробничого процесу, за якою відсутні простої устаткування протягом робочого часу і забезпечують завантаження як усіх членів трудового колективу, так і основних виробничих фондів підприємства.

Соціально-економічні фактори можуть умовно поділятися на фактори морального та матеріального стимулювання. В обох випадках вони стимулюють зацікавленість працівників у підвищенні своєї продуктивності. Серед таких факторів – збільшення заробітної плати, премії та доплати, можливість самовираження і творчої зацікавленості, кар’єра та підвищення кваліфікації.

Окрім такої класифікації у практиці господарювання для розрахунків використовуються інтегровані чинники зростання продуктивності праці на підприємствах:

матеріально-технічні (удосконалення техніки і технології, застосування нових видів сировини і матеріалів);

економічні (удосконалення методів планування системи оплати праці, участі працівників у прибутках);

організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, удосконалення системи управління, організації праці);

соціальні (створення відповідного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки кадрів);

природні (умови та географічне розташування підприємства).

Зарубіжні економісти розрізняють дві основні групи факторів продуктивності: зовнішні (які не контролюються) та внутрішні.

Зовнішні фактори включаються політичні, соціальні й економічні аспекти розвитку суспільства; урядові рішення та інституційні механізми; наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сировини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого підприємства.

Внутрішні фактори – це ті, які перебувають у зоні контролю окремого підприємства і поділяють на «тверді» і «м’які».

«Тверді» (стійкі, сталі) включають в себе:

виріб – його якість, призначення, дизайн, тобто якою мірою він відповідає вимогам, що ставляться до нього споживачем, ринком;

технологію та устаткування – впровадження нових технологій, зменшення простоїв устаткування і підвищення ефективності діючих виробничих потужностей, модернізація устаткування;

сировину – охоплює такі важливі аспекти, як підвищення ефективності використання матеріалів, розвиток ефективних джерел постачання.

«М’які» фактори включають:

якість робочої сили, підвищення ефективності її використання шляхом подальшого удосконалення мотивації праці, поліпшення її поділу і кооперації. Участі усіх категорій працівників в управлінні підприємством;

організаційні системи і методи – динамічність і гнучкість структури підприємства, удосконалення організації виробництва і праці, трудових методів;

стилі і методи управління – вплив їх на організаційну структуру, кадрову політику, планування діяльності підприємства.

Зовнішні фактори впливають на стратегію діяльності підприємства і продуктивність. Так, поліпшення урядом податкової політики, законодавства про працю, соціальної інфраструктури, політики цін, забезпечення більш раціонального порядку використання природних ресурсів мотивують відповідні рішення на підприємстві щодо структурного, організаційно-технологічного його функціонування.

З огляду на ступінь праці як процес споживання робочої сили і засобів виробництва всі фактори, які визначають підвищення продуктивності праці, можна об’єднати в три групи:–

матеріально-технічні фактори, які показують як впливає на продуктивність праці науково-технічний прогрес та рівень механізації у процесі виробництва. Безперечно рівень механізації як загалом по Україні так і на даному підприємстві є досить низьким, що свідчить про недостатню увагу цьому питанню.–

організаційно-механічні, що характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільною виробництва.

Сюди входять такі фактори як удосконалення організації праці, удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємстві та покращення оперативного управління виробничим процесом:

соціально-психологічні фактори визначаються якісними характеристиками і соціально-економічним складом трудових колективів, підвищення кваліфікаційного і загальноосвітнього рівня працівників, поліпшення соціально-психологічного в трудових колективах, підвищення дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, удосконалення методів мотивації і психологічного впливу.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває такий фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на ринку.

Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки, велике значення має максимальне використання діючих потужностей.

Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямами:

екстенсивним – збільшення часу їх роботи шляхом скорочення простоїв, введення в дію не використовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту тощо.

інтенсивним – поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.

Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політку держави з метою посилення її впливу на інвестиційний процес за допомогою ринкових регуляторів.

В сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідно інвестиції спрямувати насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.

Планування і регулювання капітальних вкладень здійснювались в Україні без врахування процесу відтворення основних фондів і суспільного продукту. Віддавалась перевага новому виробництву на неосвоєних територіях, при цьому майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне, планування відтворення основних фондів в Україні не було.

Наслідком такої політики стало те, що виробничий потенціал України через його технічно значення і технологічну відсталість не відповідає вимогам часу. Рівень зношення основних виробничих фондів становить понад 40%, для більшості підприємств України.

Тільки сьогодні для планування відтворення основних фондів в Україні починають застосовувати моделі міжгалузевого балансу, за допомогою яких можна розраховувати на перспективу основні балансові показники відтворення капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному регіоні.

Задля покращення технічного стану виробництва підприємству необхідно на взаємовигідних умовах залучати у виробництво не використо-вувані можливості (устаткування, вільні площі) та віддавати їх в оренду.

3.2. Вплив виявлених резервів на показники роботи підприємства і розрахунок ефекту від впровадження запропонованих