Розвиток цієї суперечності спричинює посилення процесу одержавлення робочої сили, появу якісно нової перетвореної форми вартості товару робоча сила – соціальних витрат буржуазної держави. Вони тимчасово розв’язують протиріччя між потребами розвитку основної продуктивної сили, необхідністю її суспільного відтворення і вузькими рамками монополістичної важності (відсутністю прямої зацікавленості монополій у розвитку освіти, охорони здоров’я, навколишнього середовища та ні.).

Держава, здійснюючи відтворення робочої сили, надає цьому процесові характеру колективного капіталістичного відтворення складної робочої сили.

Динаміка соціальних витрат держави у країнах Заходу тісно пов’язана з динамікою заробітної плати. Зі зниженням реальної заробітної плати обсяг соціальних витрат держави зростає. З 1950 по 1969рік витрат на соціальна цілі зросли у США з 22,9 млрд. до 159 млрд. дол. На початку та всередині 70-х років, коли темпи зростання реальної заробітної плати уповільнилися, а потім відбувалося її зниження, спостерігалося значне зростання соціальних витрат буржуазної держави. З 1970 по 1979рік вони зросли приблизно на 160 млрд. дол., а у 1979-1990рр. збільшилися за рахунок федерального бюджету з 298 до 550 млрд. дол.. у 1990 р. Лише так можна було привести рівень і характер розвитку основної продуктивної сили у відносну відповідність з прогресом техніки, вимогами процесу виробництва прибутку на підприємствах сучасного типу. [27; ст. 97]

Проте дії держави у соціальній сфері мають глибоко суперечливий і непослідовний характер. По-перше, темпи зростання соціальних витрат держави відстають від реальних потреб трудящих у розвитку освіти, охорони здоров’я та інших соціальних послугах, а також від темпу зростання інфляції, темпів зниження реальної заробітної плати. Так, незважаючи на значні збільшення витрат на соціальні потреби протягом 1970-1989рр. у поточних цінах (майже на 400 млрд. дол.), їх зростання з урахування знецінення долара було наполовину меншим. По-друге, соціальні витрати несправедливо розподіляються серед різних груп. Наприклад, бюджети шкіл у багатих приміських зонах у чотири рази переважають бюджети звичайних міських шкіл. По-третє, з приходом до влади консервативних урядів у найбільших капіталістичних країнах почався масовий наступ на соціальні завоювання трудящих.

У країнах колишнього СРСР зниження реальної заробітної плати в останнє десятиріччя спричинене переважно галопуючим зростанням цін. У 1991 р. зростання роздрібних цін досягло майже 3000%, і офіційна статистика визнала абсолютне падіння реальних доходів населення. При цьому у 0загальній сумі грошових доходів населення заробітна плата зменшилася за рік з 66 до 41%, суспільні фонди споживання – з 14 до 11%, інші доходи – з 20 до 14%, а розмір компенсацій збільшився на 34%. У першому кварталі 1992 р. роздрібні ціни зросли середньому у 3,5-4 рази, що перевищувало зростання номінальної зарплати (приблизно у 3 рази). У цілому життєвий рівень трудящих в Україні, Росії за 1985-19992рр. знизився приблизно у 4 рази. [30; ст.44]

Якщо порівнювати продуктивність праці в розвинутих країнах Заходу та у країнах колишнього СРСР (в останніх він становить лише 30-35% від рівня перших), то за життєвим рівнем відставання складає в середньому 7-8 разів. Водночас за рівнем валового національного доходу на душу населення країни колишнього Союзу відстають від США приблизно в чотири рази (26,7% від рівня США, згідно з даними інституту соціального аналізу в Ганновері). Це свідчить про антигуманний характер розподільної системи у цих країнах.

Основним джерелом зростання доходів населення, як уже зазначалось, є заробітна плата. Проте у колишньому СРСР, а значною мірою і за сучасних умов в Україні, Росії, інших державах СНД заробітна плата відірвана від особистого трудового вкладу працівників і кінцевих результатів роботи колективу. Розмір заробітної плати був низьким. Так, у 1990р. середньомісячна грошова плата робітників і службовців у народному господарстві становила 247,3 крб., а оплата праці колгоспників – 220,4 крб. Освіта, рівень кваліфікації, трудовий стаж, навіть робочий час помітного впливу на рівень заробітної плати не мали.

Аналогічні норми застосовувались і до суспільних фондів споживання.

Водночас за умов планомірно-ринкової економіки розвинутих краї Заходу на рівень доходів працівників у різних сферах діяльності впливають освіта, набута спеціальність, власність, різні види багатств, які передаються чи отримують в спадщину, а також є результатом підприємницького успіху. [31; ст.49]

Частина реальних доходів населення у сучасному цивілізованому світі використовується на для придбання будь-якого виду житла. А з метою володіння власним будинком з відповідними зручностями і необхідним рівнем комунального обслуговування, автогаражем, сауною, басейном, зоною зелених насаджень. У Великобританії, наприклад, уже близько 60% сімей мають власні будинки. Нині йдеться не лише про предмети особистого вжитку людини (одяг, взуття, інші речі) а й про те, що вони були зручними, красивими, модними, приносили їх власникові задоволення, насолоду. Такий же підхід до продуктів харчування: йдеться не лише про кількісні показники з огляду на елементарну калорійність, а про їх якісну структуру відповідно до фізіологічних потреб, науково обґрунтованих норм споживання.

Отже, досліджуючи порівняльний аналіз праці, можна виділити низку проблем, які торкаються найбільш України, зокрема в систему організації заробітної плати: розміри зарплати практично відірвані від кінцевих результатів праці працівників і підприємств; недосконала диференціація оплати праці; не визначена роль мінімальної зарплати. Всі названі проблеми загострила платіжна криза, яка призвела багато підприємств до заборгованості з зарплати.

Таким чином, сучасне соціально-економічне становище