В усіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і забезпечення допомогою у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, при вагітності і пологах середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата.

Одержаний результат помножується на число календарних днів відпустки. Святкові і неробочі дні, які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місці роботи, проводиться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів чи годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середня (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число робочих днів (годин), а у випадках, передбаченим законодавством, - на число календарних днів за цей період. [29; ст. 30]

Для нарахування допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю середньоденний заробіток визначається із фактичної заробітної плати, що не перевищує подвійної тарифної ставки, посадового окладу (крім надання допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю у випадках виробничого травматизму, професійного захворювання, захворювання осіб, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, і віднесені до І та ІІ категорії надання допомоги по вагітності і пологах). Виходячи з середньомісячного заробітку визначається допомога за один день залежно від призначеного розміру допомоги у відсотках до заробітку. [2]

Загальна сума допомоги визначається шляхом множення суми допомоги за день на число робочих днів, а у випадках, на число календарних днів, пропущених у період непрацездатності.

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівникам роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці. Стаття 34 Закону України від 24 березня 1995 року «Про оплату праці» передбачає компенсацію працівникам втрати частки заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати. Така компенсація проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги.

Компенсація працівникам втрати частки заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати і нарахувань працівникові, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифи на послуги за цей період зросли більше як на один відсоток.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після отримання податків і платежів), на коефіцієнт приросту споживчих цін.

Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнт 1.

Коефіцієнт приросту споживчих цін розраховується з трьома знаками після коми. Індекс споживчих цін визначається наростаючим підсумком з початку року і щомісячно публікується Державним комітетом статистики України.

Уразі затримки виплати заробітної плати за декілька місяців сума компенсації визначається на кожний місяць окремо і підсумовується. Виплата працівникові суми компенсації проводиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості із заробітної плати за відповідний місяць.

Своєчасно не одержана з вини працівника заробітна плата компенсації може бути оскаржена працівником у судовому порядку. При звільнення працівника з роботи, незалежно від підстав припинення трудових відносин, виплата всіх сум, належних працівникові, провадить підприємством у день звільнення або пізніше наступного дня після заявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Днем звільнення вважається останній день роботи. Якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку перейде на іншу роботу, розмір компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи.

Отже, можна сказати, що заробітна плата повинна виплачуватись в національній валюті – гривнях. І на користь держави власник або уповноважений ним орган із заробітної плати працюючих зобов’язаний утримувати прибутковий прибуток.

Розділ 4. Оплата праці у порівняльному аналізі національного законодавства із законодавством іноземних країн.

Здавна привертала увагу проблема з’ясування суті заробітної плати, її джерел, а також функції, які вона виконує за умов різних економічних систем.

На поверхні економічних явищ заробітна плата виступає як плата за працю. Так уявлення про заробітну плату склалася давно й існує до тепер. Відомий англійський економіст Вільям Петі (1623-1682рр.) визначав заробітну плату як ціну праці. [7] Такої думки про заробітну плату дотримуються автори популярного підручника «Економікс» П. Самуельсон і В. Нордхаус, більшість західних науковців, деякі російські та українські економісти. [30; с.28]

У домарксистський період найближче підійшли до правильного розуміння змісту заробітної плати за умов ринку класики буржуазної політичної економії. А. Сміт, Д. Рікард. Зокрема А. Сміт вважав, що заробітна плата є ціною праці, в основі якої лежить вартість засобів існування, необхідних для життя робітників, виховання дітей, які згодом заміняють робітника на ринку праці. [9]

Отже, хоча Сміт трактував угоду між капіталістом і робітником як продаж останнім своєї праці, він фактично зводив заробітну плату до вартості робочої сили. Критично дослідивши наукову спадщину своїх попередників, К. Маркс дійшов висновку, що робітник продає капіталісту робочу силу, а не працю, як це виглядає на поверхні економічного життя суспільства. Видимість продажу праці породжується тим, що робітник одержує заробітну плату після завершення процесу праці, що її