ПЛАН

ВСТУП

1. Особливості правового регулювання праці державних службовців

2. Обмеження при прийомі на роботу державних службовців

3. Трудовий договір, як підстава виникнення службово-трудових відносин на державній службі

4. Матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців.

5. Припинення трудових відносин з державними службовцями.

ВИСНОВОК

Використана література

ВСТУП

З метою забезпечення якісного виконання дер-жавними службовцями функціонально-посадових обов'язків, реалізації наданих їм законом службово-трудових прав, дотримання правообмежень законодавець встановлює систему юридичних га-рантій регулювання праці державних службовців. Від повноти, достатності і якості останніх прямо залежить задоволеність державного служ-бовця своєю трудовою діяльністю, місцем у соці-ально-професійній ієрархії суспільства, бажання чи небажання підтримувати й надалі службово-трудові відносини з державними органами, під-приємствами, організаціями, установами. Слово «гарантія» означає - забезпечення, порука. Гара-нтувати - забезпечувати, доручати, встановлюва-ти гарантії. Термін «гарантія» також застосову-ється для позначення засобів, за допомогою яких здійснюється забезпечення. Зазначається, що поняття «гарантії» охоплює усю сукупність об'єк-тивних і суб'єктивних факторів, спрямованих на забезпечення й реалізацію прав, свобод громадян, на усунення можливих причин та перегляд їх не-повного або неналежного здійснення і захист прав від порушень. Ці фактори різноманітні і за своєю природою та характером виступають як умови, засоби, способи, прийоми та методи забезпечен-ня процесу реалізації прав і свобод учасників су-спільних відносин.

У цій курсовій роботі я розкрию особливості правового регулювання праці державних службовців, їх права та обов’язки, порядок проходження та припинення державної служби, їх матеріальне забезпечення. Від якості виконання своїх функціональних обов’язків службовцями залежить стан нашого життя.

1. Особливості правового регулювання праці державних службовців

Службово-трудові відносини, тобто відносини між державними службовцями та державними органами, підприємствами, устано-вами, організаціями з приводу застосування здібностей перших до продуктивної праці, складають об'єктивну основу правового регу-лювання праці. «Праця виступає як регулятор трудових відносин». Організація і функціонування державної служби, застосу-вання здібностей до праці державних службовців постійно відчува-ють на собі вплив правового регулювання. «Вдосконален-ня правового регулювання використання трудових ресурсів, - за-значає С.А.Іванов, - передбачає насамперед удосконалення право-вого регулювання праці».

Сьогодні спостерігаються різні підходи вчених до з'ясування сутності, природи і складу поняття правового регулювання чи ме-ханізму правового регулювання. Так, В.М.Корельський та В.Д. Перевалов вказують: «У теорії права механізмом правового регулю-вання називають систему юридичних засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання». Причому до елементів, скла-дових частин механізму правового регулювання вони відносять: юридичні норми, нормативно-правові акти, акти офіційного тлу-мачення, юридичні факти, правовідносини, акти реалізації прана, правозастосовчі акти, правосвідомість, режим законності. С.О.Комаров вважає, що механізм правового регулювання виражає діяльнісну сторону процесу переводу нормативності права в упорядкованість суспільних відносин. «При цьому, - на його дум-ку, - правове регулювання являє собою тривалий процес, який роз-падається на стадії, на кожній з котрих працюють особливі юриди-чні засоби, котрі у сукупності і складають механізм правового регулювання». З точки зору вченого, правове регулювання охоплює на-ступні стадії:

1) прийняття норми права та її загальний вплив;

2) виникнення суб'єктивних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків;

3) реалізація суб'єктивних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків, втілення їх в конкретній практичній поведінці учасників суспільних відносин;

4) застосування права.

С.С. Алексеев з цього приводу зазначає: «Відмінна риса право-вого регулювання полягає в тому, що воно має свій специфічний механізм. У загальному вигляді механізм правового регулювання може бути визначеним як узята в єдності система правових засобів, за допомогою якої забезпечується результативний правовий вплив на суспільні відносини. Як і поняття «правове регулювання», по-няття його механізму в межах правовідносин являє собою важливу загальнотеоретичну категорію. Воно дозволяє не тільки зібрати разом явища правової дійсності, пов'язані з вирішенням життєвих ситуацій (норми, правовідносини, юридичні акти), і представити їх як цілісність (це досягається і за допомогою поняття «правова сис-тема»), але й зобразити їх у працюючому, системно-впливовому вигляді. А звідси - висвітлити специфічні функції, що впливають на ті або інші юридичні явища в правовій системі, показати їх зв'язок між собою, їх взаємодію». До основних ланок механізму правового регулювання С.С. Алексєсв відносить: юридичні норми, правові відносини, акти реалізації прав і обов'язків, індивідуальні приписи, акти застосування права. «Механізм правового регу-лювання. - висловлюють думку М.І. Матузов і А.В. Малько, - це система правових засобів, організованих найбільш послідовним чином з метою подолання перешкод, які стоять на шляху задово-лення інтересів суб'єктів права». До основних стадій і елементів процесу правового регулювання відносяться: норми права, юриди-чні факти, правовідносини, реалізації прав і обов'язків та охоронні правозастосовчі акти».

З точки зору В.Н.Хропанюка, механізм правового регулювання - це насамперед система правових засобів, за допомогою яких здій-снюється упорядкованість суспільних відносин відповідно до цілей і завдань правового регулювання. В.В.Лазарєв доводить, що право існує постільки, поскільки воно діє на учасників пра-вового спілкування, виявляє активність в суспільному середовищі, а правове регулювання є частиною (аспектом) дії права, яка характе-ризує спеціально-юридичний вплив права на поведінку й діяльність його адресатів, але безпосередньо з ними ще не пов'язана. Внаслі-док правової регуляції формується юридична основа, визначаються фіксовані в правових веліннях орієнтири для організації діяльності учасників регулятивних відносин та досягнень фактичних цілей права. В.М.Сирих стверджує, що правове регулювання - це діяльність держави і суспільства, здійснювана в процесі підгото-вки й прийняття норм права, їх реалізації в конкретних відносинах та застосування державного примусу до правопорушників з метою досягнення стабільного правопорядку в суспільстві.

Під час аналізу співвідношення правового впливу і правового регулювання, В.В. Копєйчиков зазначає, що в реальному житті пра-во має не тільки юридичний вплив на суспільні відносини, а й вплив виховного,