інформаційного та іншого характеру. Тому розрізняють два явища: правовий вплив і правове регулювання. Вони різняться, по-перше, за предметом своєї спрямованості. Предмет правового впливу є значно ширшим, ніж предмет правового регулювання. Це, зокрема, коло економічних, політичних, соціальних та інших відно-син, що безпосередньо правом не врегульовані, але на які воно впливає. По-друге, вони різняться за своїм механізмом. Якщо пра-вове регулювання здійснюється за допомогою виключно юридич-них засобів, то правовий вплив - за допомогою і неюридичних (соціальних, ідеологічних, психологічних) механізмів. Відтак, пра-вовий вплив - це дія права на широке коло суспільних відносин, свідомість і поведінку людей за допомогою неправових механізмів. При цьому, якщо можна так сказати, діє не право як сукупність норм, а скоріше «дух права». «У свою чергу, правове регулювання - це дія права на суспільні відносини за допомогою певних юриди-чних засобів, насамперед норм права». В.Д. Ткаченко та Є.Б. Ручкін свідчать, що зміст будь-якого різновиду соціального регулювання (морального, заснованого на звичаях, релігійного, естетичного) так чи інакше полягає у визначенні на нормативному та індивідуальному рівнях відповідно до цілей регулювання меж дозволеної і забороненої поведінки соціальних суб'єктів, встанов-ленні ідеальних моделей їх стосунків у певних життєвих ситуаціях, а також у стимулюванні фактичного дотримання ними даних устано-влень. Все це повною мірою властиве і правовому регулюванню, яке в загальному плані може бути охарактеризоване як процес дії за допомогою правових норм та інших юридичних засобів на поведін-ку людей з метою упорядкування, охорони та розвитку суспільних відносин.
Деякі вчені категорію «правове регулювання» розглядають як:
1) встановлення правових норм та підпорядкування останнім відповідних суспільних відносин шляхом спрямування поведінки їх учасників;
2) здійснюваний за допомогою норм права і всієї сукупності правових засобів юридичний вплив на суспільні відносини;
3) регулятор через застосування таких критеріїв закону:
а) адекватного віддзеркалення об'єктивних потреб, виявлення залежностей між загальними завданнями управління;
б) визначення метода правового регулювання та його співвідно-шення з іншими видами впливу для вирішення завдань управління;
в) вибору правового акта згідно з характером обґрунтованих
відносин, що регулюється;
г) усунення «проблемності» в системі правового регулювання,
що виникла в процесі суспільного розвитку;
ґ) заміною форми правового регулювання (наприклад, видан-ня закону замість існуючої раніше урядової постанови, прийняття кодифікованого акту замість фрагментарних нормативних актів). Відповідно до цих критеріїв можна дійти належного правового впливу на суспільні процеси. Поряд з цим змістовність й ефектив-ність правового регулювання визначається і фактором часу;
4) створення та реалізація правових норм;
5) юридичний вплив держави на поведінку учасників суспільних
відносин, здійснюваний в інтересах усього суспільства або певного
впливу з метою підпорядкування поведінки окремих суб'єктів вста-новленому в суспільстві порядку;
6) цілеспрямований вплив на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових (юридичних) засобів;
7) одну з форм впливу права на суспільні відносини за допомо-гою специфічно-правових засобів: норм права, правовідносин, актів реалізації;
8) здійснюване державою за допомогою права і сукупності пра-вових засобів упорядкування суспільних відносин, їх юридичне за-кріплення, охорона і розвиток;
9) застосування норм, інших юридичних засобів для впливу на
суспільні відносини з мстою їх упорядкування і прогресивного роз-витку, а також впливу на поведінку людей;
10) його інформаційний, ціннісно-мотиваційний і безпосеред-ньо регулюючий вплив на суспільні відносини в межах певного про-стору, часу та кола осіб;
11) юридична функція, що реалізується державою в процесі впливу на суспільні відносини, і за допомогою якої поведінка учас-ників цих відносин приводиться у відповідність з вимогами й до-зволами, котрі містяться в нормах права, легальність та обов'яз-ковість яких підтримується суспільством і забезпечується можливі-стю застосування владної сили державою.
Аналіз наведених точок зору вчених щодо суті, характеру і при-роди явища «правове регулювання», сучасних тенденцій розвитку змісту останнього дозволяє визначити ознаки такого його різнови-ду, як правове регулювання службово-трудових відносин, а також механізму правового регулювання досліджуваної групи відносин. Отже, правовому регулюванню притаманна власна специфіка, яка характеризується низкою наступних ознак.
1. Однією з них є тісний зв'язок правового регулювання служ-бово-трудових відносин з державою. Саме держава в особі її упов-новажених органів відповідно до закономірностей розвитку і по-треб суспільного життя встановлює загальні засади (принципи, цілі, завдання, межі) і розробляє основні засоби даного виду правового регулювання. Це робиться передусім шляхом формування системи законодавчих та інших нормативно-правових актів з відповідних питань. Держава засновує юридичні установи правозастосовчого, правоохоронного та іншого профілю, що беруть безпосередню участь в організації і здійсненні правового регулювання службово-трудових відносин, координує їх діяльність, застосовує у разі необ-хідності державний примус до їх порушників. Важливе значення мають державні заходи, що спрямовані на ознайомлення суб'єктів службово-трудових відносин з положеннями чинного законодавст-ва, юридичними механізмами задоволення та захисту їх інтересів. Завдяки цьому правове регулювання означених відносин набуває таких рис, як всезагальність, обов'язковість, конкретність, державна примусовість, стабільність і прогнозованість.
Друга із згаданих ознак знаходить свій вияв у системній при-роді правового регулювання службово-трудових відносин. Правове регулювання здійснюється за допомогою різноманітних, системно узгоджених юридичних засобів: норм права, правових відносин, ак-тів тлумачення і застосування правових норм та ін. Наприклад, ре-алізація юридичних приписів, що встановлюють покарання за пра-вопорушення, відбувається не інакше як через охоронні правовідно-сини, що виникають на підставі зазначених приписів при наявності фактів правопорушень між суб'єктами, що їх скоїли, та компетент-ними органами. У свою чергу ці правовідносини обумовлюють прийняття різних правозастосовних актів, які покладають на пра-вопорушників обов'язок понести передбачену законом міру юриди-чної відповідальності.
Правове регулювання службово-трудових відносин вирізня-ється серед інших форм соціальної регуляції своєю цілеспрямовані-стю і результативністю, які виявляються в орієнтації правового регулювання на досягнення