Що ж стосується звільнення за порушення обмежень, пов'язаних з проходженням держав-ної служби, то відповідно до: 1) п. 2 ст. 30 Закону служба припиняється; 2) ч. 1 ст. 14 Закону за-стосовується дисциплінарне стягнення; 3) ч. 2 ст. 8 Закону «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовт-ня 1995 р. (зі змінами) повторне протягом року порушення обмежень тягне звільнення з посади. На підставі викладеного вище можна зробити висновок, що: 1) протиріччя між двома законами необхідно розглядати при правозастосуванні на користь Закону «Про державну службу» (доки в нього не будуть внесені зміни), і припинення служби повинно проводитися з посиланням на п. 2 його, а не на ст. 8 Закону «Про боротьбу з корупцією»; 2) припинення служби за порушення об-межень є дисциплінарним стягненням; 3) керівник державного органу вправі замість звільнення застосувати до службовця в цих випадках дисциплінарне стягнення.

Важливу гарантію при припиненні вказаної служби передбачив Закон в ч. 2 ст. 30 - зміна ке-рівників чи складу державних органів не може бути підставою для припинення державним служ-бовцем державної служби з ініціативи новопризначених керівників, крім державних службовців патронатної служби. Так, відповідно до Закону «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. у разі обрання нового Президента України голови місцевих державних адміністрацій про-довжують здійснювати свої повноваження до призначення в установленому порядку нових голів адміністрацій (ст. 9); перші заступники та заступники голів адміністрацій заявляють про припи-нення своїх повноважень новопризначеним головам у день їх призначення (ст. 10).

На мою думку, звільняти керівних працівників державних адміністрацій в таких випадках недоцільно. Звільнення повинно обумовлюватися причинами, які унеможливлюють їх перебу-вання на державній службі та обґрунтуванням його підстав. Службовці виконують завдання і функції держави відповідно до визначених обов'язків, а не безпосередньо обслуговують осіб, які призначили їх на посаду. А тому діяльність службовців не повинна обмежуватися певним стро-ком і пов'язуватися тільки із закінченням повноважень інших посадових осіб. Від забезпечення сталої зайнятості у державній службі і вдосконалення кадрового потенціалу залежить, насампе-ред, створення ефективної системи державного управління, що відповідає стандартам демокра-тичної правової держави.

Нарешті, необхідно зазначити, що питання припинення трудових правовідносин за спе-ціальними додатковими підставами повинні бути також детально регламентовані, як це зроблено щодо всіх працівників.

ВИСНОВОК

З метою підвищення престижу державної служби, заінтересованості названих службовців у продуктивній та ефективній роботі, запобігання
проявам корупції та іншим правопорушенням необхідно продовжити роботу з удосконалення правового регулювання праці державних службовців, а саме: підвищити стимулюючу роль посадових окладів у оплаті праці; передбачити заходи щодо залучення на службу здібних, перс-пективних фахівців, заінтересованих у результатах своєї праці; консолідувати структуру заробітної плати та зменшити кількість її компонентів, принципово умови оплати праці кожного державного службовця мають співвідноситися з результатами його атестації та оцінкою професійної діяльності; обов'язковим має бути посилення посадової дифе-ренціації умов оплати праці з урахуванням рівня відповідальності, забезпечення її зростання про-тягом всього періоду діяльності: повинні бути посилені стабільні правові гарантії та соціальна
захищеність вказаних службовців, зокрема у разі звільнення з посад з незалежних від них причин. Водночас на даному етапі реформування статусу
державного службовця необхідно, на мою думку, розширити можливості і види стимулювання їх службово-трудової діяльності.

Використана література:

Нормативно-правова:

Конституція України від 28 червня 1996 р.;

Кодекс Законів України про працю;

Закон України „Про державну службу” від 16.12.1993 р.;

Закон України „Про міліцію” від 20.12.1990 р.;

Закон України „Про боротьбу з корупцією” від 05.10.1995 р.;

Закон України „Про державну службу” від 16.12.1993 р.;

Підручники:

В.В.Копейчиков, Цивільне право, -М:, 1989;

Ю.П.Битяк, Адміністративне право України, -Х:, 2000;

П.Д.Пилипенко. Трудове право України, -Л:, 1996;

Чанышева Г.И. Болотина Н.Б., Трудовое право Украины, Харьков, 1999 р.;

Авторські праці:

М.І.Іншин, Обмеження, як елемент правового статусу державних службовців ОВС, „Право і безпека”, 2004, №2;

І.П.Лаврінчук. Правовий статус державного службовця як учасника трудових відносин, автореферат, К, 1999;

М.І.Іншин. Підстави виникнення службово-трудових відношень, Вісник Національного Університету внутрішніх справ, 2002, № 2;

В.Воловик. Про трудоправовий статус державних службовців. Право України, 1997, №1;

Н.Неумивайченко. Припинення трудових відносин з державними службовцями. Право України, 1997, № 1;

М.І.Іншин. Правове регулювання службово-трудових відносин в Україні, монографія, Х. 2004, Національний УВС;

В.М.Корельський, В.Д.Перевалов. Елементи правового регулювання праці, -В:, 2000;

С.О.Комаров. Реалізація суб’єктивних прав та суб’єктивних обов’язків учасників суспільних відносин. Право України, 2001, № 6.