У Франції існує категорія кар'єрного чиновника. Система їх служби зорієнтована на те, що людина, яка поступила на державну службу, як правило, залишається на ній усе своє трудове життя, по-стійно просуваючись щаблями кар'єрної «ієрархії». Перед люди-ною, яка одержала статус так званого кар'єрного чиновника, від-криваються перспективи кар'єри - одного з головних, з точки зору привабливості, атрибутів закритої системи державної служби. Чи-новник може бути відрядженим до іншої установи, міжнародної чи навіть приватної організації на строк до 5 років, але при цьому він не втрачає права на просування по службі. У ФРН офі-ційно прийняте поняття «службова кар'єра», яке означає класифіка-цію за посадами і охоплює всі посади в межах одного професійного напряму (зайняття посади в межах таких структурних підрозділів передбачає, що претендент відповідає загальним вимогам профе-сійної підготовки).

Підсумовуючи розгляд думок вчених щодо сутності й змісту кар'єри та службової кар'єри, відзначимо, що поняття проходження державної служби і службової кар'єри на державній службі близькі за своєю сутністю. Вони регулюються нормами трудового права та комплексом організаційних заходів, спрямованих на реалізацію ви-мог законодавства з питань державної служби. Метою такого регу-лювання є забезпечення державних органів висококваліфікованими кадрами, створення умов для їх ефективної роботи та надання пе-реваг найбільш кваліфікованим, творчим і перспективним праців-никам. У той же час проходження державної служби і службова кар'єра не тотожні поняття. Просування по службі (здійснення кар'єри) має визначатися насамперед особистісними якостями державного слу-жбовця, його досвідом, професійністю, компетенцією, кваліфікаці-єю, придатністю до конкретного виду служби. Тобто він схильний прирівняти поняття службової кар'єри не до проходження державної служби, а до його складової - просування по службі.

На підставі зазначеного мною вище, можна зробити висновок про те, що проходження державної служби та службова кар'єра не є однаковими поняттями, але за своєю сутністю і змістом дуже бли-зькі. Службова кар'єра, з нашої точки зору, є внутрішнім боком явища проходження державної служби. Вона насамперед відобра-жає якість і напрямки просування по службі. З урахуванням вищеозначеного, поняття службової кар'єри слід визначити як суб'єктивне усвідомлення позиції і поведінки державних службовців, пов'язаних з посадово-професійним просуванням в процесі здійснення службо-во-трудової діяльності. Саме це поняття службової кар'єри держав-них службовців має міститися в розділі п'ятому «Службова кар'єра» Закону України «Про державну службу».

Специфіка виникнення, розвитку та припинення службово-трудових відносин обумовлює й своєрідність методу трудового права. Метод правового регулювання - це сукупність способів впливу норм даної галузі права на поведінку людей, на суспільні відносини, що регулюються цією галуззю. Метод правового регу-лювання включає наступні елементи:

1) специфічний спосіб взаємозв'язку прав і обов'язків між учас-никами врегульованих галуззю правовідносин;

2) ту або іншу сукупність юридичних фактів, що слугують під-ставою виникнення, зміни чи припинення правовідносин;

3) особливі способи формування змісту прав і обов'язків суб'єктів права;

4) санкції, способи і процедури їх застосування. В юридичній лі-тературі виділяють чотири методи правового регулювання:

- імперативний (авторитарний) - метод владних приписів, за-снований на заборонах, обов'язках, покаранні;

- диспозитивний (автономний) - рівності сторін, координації,
заснований на дозволах;

- заохочувальний - винагороди за певну заслужену поведінку;

- рекомендаційний - поради здійснення конкретної, бажаної для суспільства і держави поведінки.

Теоретики права виокремлюють також три способи правового регулювання. Перший з них - надання учаснику правових відносин суб'єктивних прав - виражається в делегуванні комплексу дозволень правомочній особі на вчинення певних дій. Другий спосіб - заборона, тобто, зобов'язання утримуватись від тих чи інших дій. Третій спосіб полягає у зобов'язанні щодо вчинення відповідних дій. Другий і третій способи мають багато спільного - і той, і інший передбачають покладення обов'язків, однак, якщо в одному випад-ку обов'язки мають пасивний характер, то у другому - активний. Методи правового регулювання, як відмічає С.С.Алєксєєв, це прийоми юридичного впливу, їх поєднання, котре характеризує використання в даній галузі суспільних відносин того чи іншого комплексу юридичних засобів впливу. Методи невід'ємні від правової матерії. Вони виражають суть того чи іншого юридич-ного режиму регулювання. В іншій праці вчений заува-жує, що, досліджуючи методи правового регулювання як реальні юридичні явища, отримуючих своє життя в межах галузей права, слід вказати на декотрі первинні вихідні методи, які являють собою виокремленні логічним шляхом прості прийоми регулювання, що визначають головне в правовому статусі суб'єктів, в їх вихідних юридичних позиціях.

Ці методологічні положення про сутність методів правового регулювання розвиваються вченими у сфері трудового права щодо специфіки галузевого предмета регулювання. Г.І.Чанишева та Н.Б.Болотіна пишуть: «Якщо при характеристиці предмета трудо-вого права необхідно визначити, що або яке коло суспільних відно-син регулює дана галузь права, то метод трудового права відпові-дає на питання, як, якими способами, засобами відбувається це ре-гулювання». О.І.Процевський доводить, що визначення специфічних юридичних засобів, якими користується будь-яка га-лузь права, у тому числі трудове, базується на двох простих спосо-бах регулювання:

а) цивільно-правовому - з принципом свободи договору та
диспозитивністю юридичних норм;

б) адміністративно-правовому з його імперативними норма-ми. В трудовому праві виявляються властивості обох означених способів, адже в одному випадку держава прямо й безпосередньо регулює поведінку людей, в іншому - встановлює лише деякі норми поведінки, залишаючи місце для самостійного врегулювання взає-мовідносин сторін.

У визначенні галузі права, наголошує В.І.Прокопенко, важливе місце поряд з предметом належить методу правового регулюван-ня. Під методом правового регулювання слід розуміти спосіб, спе-ціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов'язки, характер взаємовідносин суб'єктів, правові засоби впливу