в разі порушення прав і обов'язків. Зовнішньою формою права виступає правова но-рма, законодавство. Нормотворча діяльність держави становить необхідну зв'язуючу ланку між фактичними суспільними відноси-нами, умовами суспільного життя, з одного боку, і правом - з іншо-го. Без волі держави не могли б з'явитися правові норми або будь-які інші форми нормативних актів. «Реальна регулююча місія права по упорядкуванню найбільш важливих суспільних відносин своєю логікою веде до пошуків у праві власних устоїв як суспільного яви-ща. Для трудового права України метод визначається норматив-ним регулюванням трудових відносин. За допомогою закріплення у відповідних правових нормах правомочностей і юридичних обо-в'язків фіксуються три первинних способи впливу на поведінку лю-дей: дозвіл, наказ і заборона. Разом з тим трудове право знає і та-кий спосіб, як рекомендація, котрий використовується державними органами з метою надання можливості власникам і уповноваже-ним ними органам самостійно вирішувати конкретні питання з урахуванням побажань держави». Метод трудового права полягає у комплексному поєднанні централізованого (імперативного) та децентралізованого (автоно-много) правового регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними відносин на основі координації дій суб'єктів правовідносин, локаль-ного правовстановлення та можливості застосування спеціальних юридичних санкцій для забезпечення належного виконання учасни-ками цих правовідносин своїх прав та обов'язків.
Врахування загальнотеоретичних і галузевих положень про зміст і характер методу правового регулювання дозволяє зробити низку висновків щодо методу правового регулювання службово-трудових відносин.
1. Для методу правового регулювання службово-трудових від-носин властиве поєднання децентралізованих (автономних) та централізованих (імперативних) засад правового регулювання. Та-ке правове регулювання притаманне саме трудовому праву Украї-ни. «Якщо централізований, імперативний метод у трудовому праві нічим особливим не відзначається, то децентралізований, автоно-мний має певну специфіку, яка характеризується особливостями тих відносин, що визначають предмет цієї галузі. Такою характер-ною рисою методу трудового права є локальне правове регулюван-ня трудових відносин. Цей спосіб встановлення прав та обов'язків суб'єктів простежується у межах децентралізованого, автономного методу і він досить поширений у трудовому праві». На державному (централізованому) рівні визначають тільки основні засади правового регулювання службово-трудової діяльності, які покликані забезпечити єдиний підхід в охороні трудових прав громадян, що укладають трудовий договір чи контракт з державними органами, підприємствами, установами, організаціями. Це можуть бути норми щодо максимальної тривалості робочого часу, визна-чення мінімуму відпусток, гарантій мінімальної плати та ін. Осно-вну ж масу суспільно-трудових відносин можна забезпечувати з до-помогою локального (децентралізованого) правового регулюван-ня. Враховуючи особливості і специфіку службово-трудової діяль-ності, уповноважені на те суб'єкти службово-трудових правовідно-син самі приймають норми, за допомогою яких досягається повно-та правового забезпечення їх прав і обов'язків. Критерієм законно-сті таких локальних норм стає принцип трудового права, за яким права державних службовців, визначені на централізованому рівні, не повинні погіршуватись внаслідок їх конкретизації на рівні конк-ретних державних органів, підприємств, установ, організацій.
2. Таким чином, особливостями методу правового регулювання службово-трудових відносин є:
а) поєднання централізованого і локального регулювання;
б) поєднання договірного, рекомендаційного та імперативного
способів регулювання;
в) участь державних службовців в правовому регулюванні службово-трудової діяльності як безпосередньо, так і через своїх представників;
г) свобода вибору сторін при укладенні трудового договору
(контракту) з підпорядкуванням їх в процесі службово-трудової дія-льності правилам внутрішнього трудового розпорядку;
ґ) специфіка способів захисту трудових прав та забезпечення виникнення трудових обов'язків.
3. Усі правові засоби, які призначені впорядковувати виникнення, розвиток і припинення службово-трудових правовідносин утворюють особливий правовий режим. Правовий режим - це «порядок регулювання, виражений в багаторідному комплексі правових за-собів, що характеризують особливе поєднання взаємодіючих між собою дозволів та заборон (а також позитивних зобов'язань) і створюючих особливу спрямованість регулювання».
Правовий режим службово-трудових відносин - це своєрідний блок
в загальному арсеналі правового інструментарію, що формує єдину
конструкцію - відповідний комплекс правових засобів. І з даної точки зору ефективність використання правових засобів під час вирішення тих чи інших спеціальних завдань щодо впорядкування служ-бово-трудових відносин у значній мірі полягає в тому, щоб вибрати оптимальний для вирішення відповідного завдання правовий режим, творчо опрацювати його відповідно до специфіки цього за-вдання та змісту регульованих службово-трудових відносин.
4. З огляду на те, що метод правового регулювання службово-трудових відносин має бути юридично оформленим і мати норма-тивне визначення, пропоную удосконалити діючий Кодекс зако-нів про працю України шляхом внесення до нього окремої глави «Особливості регулювання службово-трудової діяльності держав-них службовців», в якій будуть конкретно визначені усі відмінності служби і праці даної категорії зайнятого населення.
2. Обмеження при прийомі на роботу державних службовців
Проміжним елементом, що передує або запобігає від-повідальності державного службовця, є обмеження і за-борони для службовців. Це питання таке ж давне, як і сама служба. «Справа у тому, що, володіючи повноваженнями за державною посадою, службовець, реалізуючі ці повноваження, у той же час одержує значні можливості їх використання в цілях, які не відносяться до посади і навіть протипоказані останній: в політичних цілях, в інтересах третіх осіб, з метою осо-бистого збагачення. Тому законодавство багатьох країн містить офіційні, відкриті положення про обмеження правового статусу осіб, котрі знаходяться на державній службі. Надаючи всім громадянам України рівне право доступу на державну службу, законодавець разом із тим встановлює коло обмежень, що пов'язані з прийняттям на державну службу та проходженням дер-жавної служби. Окрім прав і основних обов'язків державний службовець, вступаючи на держа-вну службу, добровільно приймає і ряд встановлених законодавством обмежень та заборон. Правообмеження для державного службовця зумовлені специфікою вико-нуваних державних функцій та службових повноважень і полягають в основному в ряді заборон для державного службовця». Головна мета правообмежень по-лягає