Аналіз точок зору вчених щодо суті та юридичної природи обмежень, пов'язаних зі службою в органах внутрішніх справ дозволяє зробити низку наступних ви-сновків:

Суть правообмежень полягає у тому, що державний службовець на період знахо-дження на державній службі позбавляється певних прав, які входять в статус прав громадянина. Своєю кінцевою метою правообмеження мають забезпечити ефективність функціонування державної служби.

Обмеження для державного службовця мають абсолютний характер - вони діють для нього протягом усього часу проходження служби і не можуть бути відміненими або заміненими на інші поло-ження. Встановлення правообмежень своїм призначен-ням має: забезпечення ефективної професійної діяльності щодо виконання повноважень; встановлення перешкоди можливому зло-вживанню означеною категорією працівників своїми службовими обов'язками; створення умови для незалеж-ної службової діяльності; дотримання державними службовцями прав, свобод та закон-них інтересів громадян.

До обмежень та заборон державних службовців необхідно віднести такі. По-перше, вони не можуть займатися іншою оплачуваною роботою на умовах сумісництва, за винятком наукової, педагогіч-ної, творчої та медичної практики. По-друге, вони не можуть займатися підприємницькою діяльністю особисто або через посередників, сприяти фізичним і юридичним особам в здійсненні ними підпри-ємницької діяльності, використовувати своє службове становите з метою одержання за це винагороди у грошо-вому чи іншому вигляді, послуг, пільг тощо. По-третє, їм забороняється використовувати своє службове стано-вище в інших корисних цілях. По-четверте, вони не можуть приймати участь у страйках і несанкціонованих демон-страціях та мітингах. По-п’яте, їм забороняється викори-стовувати у неслужбових цілях засоби матеріально-технічного, фінансового та інформаційного забезпечення, інше службове майно та інформацію без попередньої згоди відповідних керівників та матеріально відповідаль-них осіб. По-шосте, вони не можуть вчиняти дії, які мо-жуть заподіяти шкоду інтересам служби або негативно вплинути на репутацію державної служби, дис-кредитувати орган, у якому вони проходять службу.

3. Трудовий договір, як підстава виникнення службово-трудових відносин на державній службі

Головним юридичним фактом, то призводить до встановлення трудо-вих правовідносин є трудовий договір. «Трудовий договір є основним ін-ститутом в системі трудового права. Він є підставою виникнення трудових правовідносин і основною формою залучення до праці. Як форма найму робочої сили трудовий договір широко використовується в усіх країнах з ринковою економікою». «Трудовий договір - зазначають Г.І. Чанишева та Н.Б. Болотіна, - займає особливе місце у трудовому праві. На підставі трудового договору виникають трудові відносини працівника з роботодавцем, що неминуче тягне включення цих суб'єктів у цілу систему відносин, які регулюються трудовим правом. Іншими словами, немає тру-дового договору - не буде і трудового права». Як вказує доктор юридичних наук, професор В.І. Прокопенко, важливість, значущість такого юридичного факту як трудовий договір полягає насамперед у тому, що навіть «коли застосовуються інші підстави виникнення трудових правовід-носин, такі як адміністративний акт призначення на посаду, проводяться вибори або конкурсне заміщення посад чи здійснюється розподіл на роботу після закінчення навчання в певних навчальних закладах, оформлення тру-дових відносин проводиться укладанням трудового договору, конкретний зміст якого встановлюється вільним волевиявленням і угодою між сторо-нами».

Таким чином, головним юридичним фактом, що призводить до вста-новлення службово-трудових правовідносин, є трудовий договір або конт-ракт. Трудовий договір (контракт) виступає як складне правове явище. У науці трудового права він розглядається у різних аспектах: як форма реалі-зації права на працю, як підстава встановлення правовідносин, як окремий правовий інститут. Такому розумінню явища «трудовий договір» відпові-дає дефініція, що міститься у ст.21 Кодексу законів про працю України, згідно з якою «трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену даною угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноваже-ний ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання ро-боти, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін». Однак, з точки зору теорії юридичних фактів та її кла-сифікаційних систем, він має просту будову і не може бути віднесений, як вказує В.Єрьомснко, до «складних юридичних фактів», оскільки не об'єднує в своєму змісті елементи об'єктивного і суб'єктивного характеру. Трудовий договір може виступати як самостійна підстава для виникнення правовідносин і може входити до юридичного складу. Розгляда-ючи питання побудови подібних юридичних складів, необхідно проаналізу-вати існування зазначених правовідносин. І хоча Кодекс законів про працю України вказує на трудовий договір як єдину підставу для встановлення трудових правових відносин, не аж ніяк не виключає можливість існування інших правових підстав. «Можна сказати, що в законодавчому закріпленні трудового договору як основної юридичної форми виникнення трудових правовідносин проявляється початок єдності способу залучення до найма-ної праці. Але будь-яка єдність не тільки не виключає, а навпаки, передба-чає диференціацію засобів правового регулювання правових відносин». Отже, трудові правовідносини виникають з юридичних фактів або складів, різноманітність яких обумовлюється існуванням різних форм залучення до праці. Такі юридичні факти належать до групи юридич-них фактів і є свідомими цілеспрямованими вольовими діями, направле-ними на встановлення трудових правовідносин. Трудовий договір є голо-вною, алє не єдиною підставою для