роботи дорослих працівників. Але при цьому слід враховувати, що для

ю

робітників віком до вісімнадцяти років норми виробітку встановлюються

виходячи з норм виробітку для дорослих робітників пропорційно

скороченому робочому часу для осіб, які не досягли вісімнадцяти років.

Для молодих робітників, які поступають на підприємства, в

організації після закінчення загальноосвітніх шкіл, професійних

навчально-виховних закладів, курсів, а також для тих, що пройшли

навчання безпосередньо на виробництві, можуть застосовуватися

знижені норми виробітку. Вони затверджуються власником або

уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим

комітетом [6, 364].

З метою встановлення полегшених умов праці для робітників віком до

вісімнадцяти років норми виробітку встановлюються виходячи з норми

виробітку для дорослих робітників пропорційно скороченому робочому

часу. Для неповнолітніх працівників у встановлених законодавством

випадках (ст. 193 КЗпП України) можуть затверджуватися знижені норми

виробітку.

Забороняється залучати працівників молодше вісімнадцяти років до

нічних, надурочних робіт і до роботи у вихідні дні.

Звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи

власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання

загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської)

служби у справах неповнолітніх. При цьому у визначених випадках

звільнення може бути проведено у виняткових випадках і з

працевлаштуванням.

Батьки, усиновителі і піклувальник неповнолітнього, а також

державні органи, громадські організації та службові особи, на яких

покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю,

мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у

тому числі й строкового, якщо продовження його дії загрожує здоров'ю

неповнолітнього або порушує його законні інтереси.

Забороняється залучати неповнолітніх осіб до нічних і надурочних

робіт і до роботи у вихідні дні. Така заборона є важливою гарантією

дотримання скороченої тривалості робочого часу, встановленої для цієї

категорії працюючих, і надає можливість неповнолітнім

використовувати вільний час для відпочинку, фізичного розвитку,

підвищення загального освітнього і культурного рівня.

Особам віком до вісімнадцяти років щорічна основна відпустка

надається тривалістю 31 календарний день. Ця відпустка повинна

надаватись у натурі і заміна її грошовою компенсацією не допускається.

Відпустка надається на бажання працівника в зручний для нього час.

3. Охорона праці осіб зі зниженою працездатністю

Інваліди в Україні володіють повнотою усіх прав, тому їх дискримінація

заборонена. Трудове законодавство України встановлює ряд гарантій для

інвалідів у порядку їх працевлаштування, створенні належних і безпечних

умов праці. З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів

та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації інвалідам надано

право працювати на підприємствах, в установах, організаціях із

звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця

інвалідів.

Зниження працездатності у людини може настати з двох причин:

досягнення похилого віку, внаслідок чого людина вже не може

виконувати роботу в такому ж обсязі і з такою ж інтенсивністю, як це

було раніше, а також інвалідності, що може настати внаслідок трудового

каліцтва, професійного захворювання, нещасного випадку, загального

захворювання або з дитинства.

Особи із зниженою працездатністю володіють усією повнотою

соціально-економічних, політичних, особистих прав і обов'язків.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 21 березня 1991 р. зі змінами від

05.06.2003р. «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»

дискримінація інвалідів заборонена і переслідується законом.

Інвалідами вважаються особи із стійким розладом функцій

організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм, або з

уродженими дефектами, що призводять до обмеження життєдіяльності,

необхідності в соціальній допомозі і захисті. Як міра втрати здоров'я

інвалідність визначається шляхом експертного обстеження в органах

медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України.

Положення про порядок організації та проведення медико-соціальної

13

експертизи втрати працездатності затверджене постановою Кабінету

Міністрів України від 4 квітня 1994 р. № 221.

Відповідно до цього порядку громадяни можуть бути визнані

тимчасово або постійно непрацездатними за етапом здоров'я до

професійної або іншої діяльності, пов'язаною з підвищеною небезпекою

для оточуючих. Рішення про обмеження прав громадян, пов'язані із

станом їх здоров'я, можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Експертиза тривалої або стійкої втрати працездатності здійснюється

медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК), які встановлюють

ступінь та причину інвалідності, визначають для інвалідів роботи та

професії» доступні їм за станом здоров'я, перевіряють правильність

використання праці інвалідів згідно з висновком експертної комісії та

сприяють відновленню працездатності інвалідів. Висновки органів

медико-соціальної експертизи про умови і характер праці інвалідів є

обов'язковими для власників підприємств чи уповноважених ними

органів [7,419-421].

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з

урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується

право працювати на підприємствах із звичайними умовами праці, а

також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не

заборонена законом.

Відмова в укладенні трудового договору або у просуванні по

службі, звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу,

переведення інвалідів на іншу роботу без їх згоди з мотивів інвалідності

не допускаються, за винятком випадків, коли за висновком медико-

соціальної експертизи стан здоров'я інваліда перешкоджає виконанню

професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб,

або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу

14

загрожує погіршенням здоров'я інваліда.

Підбір робочого місця здійснюється органами Міністерства праці і

соціальної політики України, місцевими Радами народних депутатів,

громадськими організаціями інвалідів на підприємствах, де сталася

інвалідність. При цьому повинні враховуватись побажання інваліда,

наявність у нього професійних навичок і знань.

Інваліди війни мають право на першочергове працевлаштування за

спеціальністю відповідно до підготовки та висновків медико-соціальної

експертизи, переважне право на залишення на роботі при скороченні

чисельності або штату працівників у зв'язку із змінами в організації

виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації

підприємства. Інваліди війни мають право на використання щорічної

оплачуваної відпустки у зручний для них час, а також на одержання

відпустки без збереження заробітної плати до двох тижнів на рік.

Кабінет Міністрів України 3 травня 1995 р. прийняв постанову №

314 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» і

затвердив Положення про робоче місце інвалідів і про порядок

працевлаштування інвалідів.

Визнано, що робоче місце інваліда — це окреме робоче місце або

ділянка виробничої площі на підприємстві, незалежно від форм

власності і господарювання, де