Найпоширеніші виробничі травми:

рани, забиття, опіки, електротравми. Сільськогосподарський травматизм сьо-годні в зв'язку з механізацією та елект-рифікацією сільського господарства за структурою мало чим відрізняється від промислового. Також переважають поранення, забиття, закриті пошкод-ження, переважно кінцівок (понад 80 %), значно рідше — внутрішніх органів. До 70 % травм — легкі.

Більшість травм належить до невироб-ничих. Найбільшу тривогу викликає дорожньо-транспортний травматизм, який образно називають "війною на до-рогах". Жертвами цього виду травматиз-му щорічно стають мільйони людей, чет-верть мільйону помирають на місці Якщо взяти до уваги недосконалість обліку, ста-тистики травм та, власне, визначення поняття смерті від травми, то можна з впевністю сказати, що кількість жертв цього виду травматизму набагато більша, ніж повідомляється офіційно.

ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ

Для боротьби з травматизмом насам-перед треба створити для людини спри-ятливі соціально-економічні та еко-логічні умови та проводити спеціальні профілактичні заходи організаційного, технічного, санітарно-гігієнічного, медичного, освітнього й морально-етичного характеру.

Найлегше піддається регулюванню, керуванню виробничий травматизм. Головними умовами його профілакти-ки є ретельна організація на виробниц-твах заходів з техніки безпеки та суво-рий контроль за їх виконанням усіма працівниками.

Дорожньо-транспортний травма-тизм вимагає великої уваги з боку як держави з її контрольне- регулюючими установами, так і конструкторів ма-шин, а також водіїв та пішоходів. Бла-гоустрій доріг, виготовлення машин підвищеної стійкості та опірності з без-печним кермом, обов'язкове користу-вання прив'язними поясами, суворе додержання правил руху, технічна справність машин, підвищення квалі-фікації водіїв тощо — все це складові профілактики дорожньо-транспортно-го травматизму. Введення лише при-в'язних поясів безпеки в машинах спри-яло значному зменшенню кількості за-гиблих на місці катастрофи.

Побутовий травматизм можна змен-шити шляхом поліпшення житлових умов людей, розвитку сфери комуналь-них послуг, збільшення кількості і до-ступності дошкільних дитячих закладів, підвищення знань з експлуатації побу-тових приладів, зокрема електричних та газових плит, боротьби з пияцтвом та наркоманією та ін.

У профілактиці вуличного травматиз-му головними напрямками є благоуст-рій вулиць (своєчасний ремонт їх пок-риття, посипання тротуарів і доріжок піском в ожеледицю, добре освітлення у вечірній час, організація вуличного руху, справність засобів руху), обладнання майданчиків для дитячих розваг та ігор та забезпечення нагляду за дітьми.

Профілактика спортивного травма-тизму зводиться до удосконалення орган-ізації проведення тренувань та змагань, спортивних знарядь, дотримання дис-ципліни, поліпшення роботи керівників та тренерів спортивних колективів, кон-тролю за додержанням санітарно-гігієнічних норм під час заняття спортом (уникання перевантажень). Нею перед-бачені добре налагоджена робота, ме-дичний контроль за спортсменами та медичний відбір людей для занять тим чи тим видом спорту.

Дитячий травматизм — сфера уваги всіх — держави, міністерств внутрішніх справ, освіти, охорони здоров'я, до-шкільних закладів, школи, спортивних організацій, водіїв усіх видів транспор-ту і , насамперед, сім'ї.

Найважливішими заходами його профілактики є контроль за вчинками дітей з боку дорослих, усунення з поля їх зору небезпечних предметів — ножів, гострих палиць та шпиць, сірників, хімічних речовин, ліків, заборона гра-тись на вулицях та дорогах, купатися без нагляду дорослих і в неперевірених місцях та багато інших. Для профілак-тики травматизму дітей грудного віку треба уникати їх піднімання над собою (над головою) та укладання на стільцях, звідки вони можуть упасти.

У першій лінії боротьби з травма-тизмом роль медичної науки і її пред-ставників полягає в науковому обгрун-туванні ролі соціально-економічних та екологічних факторів у профілактиці та лікуванні травм. Особливу роль тут відіграють наукові рекомендації гігіє-ністів, фізіологів та насамперед ліка-рів—терапевтів, хірургів, травматологів.

Другу ланку боротьби з травматизмом складають спільні зусилля керівників підприємств, установ, організацій, ко-лективів та батьків з лікарями щодо роз-робки і дотримання в цих колективах за-ходів профілактики травм, їх аналізу та конкретних висновків про результати цих заходів, а також удосконалення.

Третя лінія боротьби — головна лі-нія — медична. Проводиться за спри-

яння, допомоги органів внутрішніх справ (міліції, ДАЇ, пожежників тощо). Нею передбачені організація першої допомоги тим, хто отримав травму, їх лікування та реабілітація.

У ролі таких дорадників виступають Міністерство охорони здоров'я. Націо-нальна академія медичних наук, науко-во-дослідні та навчальні медичного профілю університети, академії та інститути. Конкретними учасниками другої лінії профілактики є працівни-ки лікарень, санепідемстанцій, науко-во-дослідних лабораторій та кафедр, медсанчастин та медпунктів на підприє-мствах, шкільні та дільничні лікарі.