що він не може бути зменшений з урахуванням вини працівника. Вина працівника при визначенні розміру відшкодування втраченого заробітку згідно з Правилами не враховується. Але відсутність вини власника виключає відшкодування (абзац другий пункту 1 Правил). Положення про неприпустимість урахування вини працівника при визначенні розміру утраченого заробітку, що відшкодовується працівнику (п. 9 Правил), не може бути визнано таким, що не має чинності через те, що суперечить ст. 454 Цивільного кодексу. Переважно перед загальною нормою ст. 454 1ДК мають вживатися спеціальні норми статті II Закону "Про охорону праці", якими з урахуванням вини працівника допускається зменшення розміру лише одноразової допомоги.
17. Слід, проте, враховувати, що існує й інше розуміння порядку визначення розміру шкоди, що відшкодовується працівнику (потерпілому) за наявності вини працівника у нещасному випадку і настанні шкоди. У книзі "Науково-практичний коментар до Закону «Про охорону праці»" (К., 1996. — С. 57-58) детально обґрунтовується думка про те, що за умови змішаної вини (тобто
членів сім'ї працівників. Окремі норми, що поширюються на членів сімей працівників, містяться лише у главі XVII КЗпП.
Не поширюється на членів сім'ї працівників і ст. 173 КЗпП. Застосування аналогії у цьому разі було б некоректним, оскільки аналогія доречна за наявності прогалин у праві.
У даному випадку прогалин немає: відповідні відносини урегульовані ст. 440, 456 та іншими Цивільного кодексу.
Наявність в ст. 11 Закону "Про охорону праці" правил стосовно членів сім'ї та утриманців померлого ніяк не перетворює відповідні відносини в предмет трудового права, оскільки названий закон не може бути визнаний виключно актом трудового права: він являє собою комплексний нормативний акт.
Тому, якщо через нещасний випадок на виробництві настала смерть потерпілого, треба говорити про відшкодування шкоди як про категорію цивільного, а не трудового права.
4. Особи, які мають право на відшкодування шкоди у разі смерті потерпілого
У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають особи, які мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, що народилася після його смерті. Вказівка в п. 8 Правил на те, що таке право мають "особи, що перебували на утриманні померлого або які мали у день його смерті право на одержання від нього утримання", не зовсім правильна. Як зрозуміло із спеціального правила п. 19 Правил (що має перевагу у правозастосуванні перед загальною нормою п. 8), особи, які хоч і перебували на утриманні померлого, але не мали права на одержання від нього утримання, не мають права на відшкодування шкоди.
35. Особами, що мають право на одержання утримання від потерпілого, а через це мають право на відшкодування шкоди, являються:—
діти, що не досягли 18 років, у тому числі діти померлого, що народилися після його смерті;—
діти померлого, що є вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажувальниками — до закінчення навчальних закладів, але не більше ніж до досягнення ними 23 років. На наш погляд, тут перелічені поняття, які відображають соціальний статус особи. Тому, якщо особа поєднує роботу з навчанням і у цьому розумінні має статус учня, студента, курсанта тощо, вона не має права на відшкодування шкоди, заподіяної смертю годувальника. З іншого боку, якщо зазначена особа за основним своїм статусом являється вихованцем, учнем, студентом, курсантом, слухачем, стажувальником, вона має право на відшкодування шкоди, хоч би й перебувала на утриманні відповідної установи. Якщо ж учень (або інша вказана особа) одночасно і вчиться на денному відділенні і працює, то він має два основних соціальних статуси, один із яких (статус працівника) виключає можливість одержання відшкодування. Звертає на себе увагу той факт, що у наведеному переліку немає аспірантів. Правда аспіранти у цьому віці зустрічаються не часто. Але законодавець вважає їх зобов'язаними утримувати себе самостійно;—
жінки, старші 55 років, та чоловіки, старші 60 років;—
інваліди на період інвалідності;—
один з батьків, або дружина (чоловік) померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює і зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами або
власника або відповідного архіву (п. 26 Правил).
5. Особливості відшкодування шкоди при пошкодженні здоров’я у період виробничого навчання.
Пункт 27 Правил установлює особливості відшкодування шкоди при пошкодженні здоров'я у період виробничого навчання. Право на відшкодування шкоди мають лише особи, які у зв'язку з виробничим навчанням (практикою) вступають в трудові відносини з підприємством. В інших випадках підстав для відшкодування шкоди згідно з Правилами немає (в цьому разі застосовуються правила ст. 461 і 462 Цивільного кодексу).
Якщо підстави для відшкодування шкоди мають місце, розмір відшкодування визначається за чинною на підприємстві тарифною ставкою (посадовим окладам) того фаху (професії), якому навчався потерпілий (не нижче найменшого розряду професії, якою оволодівав потерпілий). Якщо потерпілий в період виробничого навчання (практики) мав заробіток, розмір відшкодування, за його погодженням, визначається виходячи з середньомісячного заробітку за період виробничого навчання (практики). За бажанням потерпілого розмір відшкодування шкоди може бути визначений виходячи з середньомісячного заробітку з роботи, що передувала виробничому навчанню (практиці).
43. Заява про відшкодування шкоди подається власникові, з яким працівник перебував у трудових відносинах, у зв'язку з якими стався нещасний випадок або настало професійне захворювання. Зазначення в п. 33 Правил того, що заява подається власнику, з вини якого заподіяна шкода, не зовсім точне, оскільки моральна шкода відшкодовується працівнику і за відсутності вини власника. У відповідних випадках заява подається правонаступнику. За відсутності