Хоча перебіг подій на 4 енергоблоці тепер, здається, контрольованим, говорити про повну безпеку неможливо ні за яких обставин. І 20 років тому дослідникам теж здавалося, що вони контролюють реактор, але вибух стався. Головна загроза, пов'язана з реактором, полягає в незнанні, що там відбувається. Завжди існує небезпека пожежі, бо в середині блоку міститься майже 3 тисячі тон займистих матеріалів - дерево, пластик, графіт, кабель... Турбує й вода. Її на об'єкті зібралося тисяча кубометрів. Вона навдивовиж радіоактивна, але фактів її впливу на ґрунтові води поки немає.

Усі майданчики навколо саркофага покрито мережею контрольно-спостережних свердловин. Скрізь вода - в межах норми. Ставок-охолоджувач довкруж ЧАЕС має шість смокових станцій, тому вся його вода перебуває в замкнутому циклі. Однак Чорнобиль не став менш небезпечним, ніж був. Тріщини в саркофазі, побудованому над четвертим енергоблоком, з роками стають дедалі більшими. А ще його підтоплюють і ґрунтові води, вимиваючи на поверхню радіоактивний "бруд".

Ходять чутки, буцімто нещодавно в зруйнованому блоці відбулася ланцюгова реакція і атомники дивом уникли лиха. А сталося це через те, що помилилися відразу кілька цілком справних приладів. Аби з'ясувати - що ж насправді відбувається на четвертому енергоблоці, знімальна група вирушила на станцію.

Перевдягання в санперепускальнику, чимось нагадує відвідини музею, хоча тут усе набагато серйозніше й однієї зміни взуття - замало. Спочатку миєш марганцівкою підошви, далі переходиш у роздягальню, де залишаєш свій одяг і вбираєшся в усе тутешнє - білу нижню білизну, білий капелюшок, а також шкарпетки, рукавички, і на завершення - на голову - шолом. Одноразовий респіратора-"пелюстки" господиня санпропускника наказує не знімати: "От повернетеся назад, тоді і знімете. А то наковтаєтеся пилу, а його вже як з черевиків, не змиєш". Ми йшли коридорами, а перед нами за метрів двісті зловісно піднімався саркофаг, - об'єкт Укриття, що сховав під собою зруйнований блок четвертої електростанції. Величезна сіра споруда, немов тисла на нас. Віна страшний - монстр, що тероризує всю планету "Земля". Дозиметр зашкалило відразу після виходу з контрольно-перепускного пункту.

Зараз наша знімальна група пересувається сумнозвісним "золотим" коридором, що з'єднує третій і четвертий блоки. Навкруги потьмяніли металеві аркуші, а з трубопроводів і перекриттів звисають пурпурово-червоні язички, це сліди застиглих спецрозчинів, що регулярно розпорошуються в приміщеннях, аби зв'язати радіоактивні аерозолі та пил. Входимо в приміщення і, хай як дивно, очікуваного тремтіння не відчуваємо. Тільки відчуття - немов тебе з ніг до голови пеленає радіоактивним туманом.

Білі халати, ідеальна чистота, багато живих квітів і зелені. Кілька людей, з якими познайомилися, приїхали сюди 87-го року, коли на всіх АЕС закликали: приїздіть у Чорнобиль! Кожен з них написав тоді заяву: "Прошу направити на ЧАЕС, хочу з честю виконати завдання партії". У словах працівників станції вже не чутно тих героїчних ноток. Тоді, пам'ятається, вже через кілька день після аварії над реактором вивісили червоний прапор. Через місяць його зжерла радіація. Прапор знову прикріпили. За місяць - новий. Неважко уявити, як хлопці-добровольці піднімалися на дах, бігли ним, потім лізли по трубі, аби виконати завдання партії.

Нарешті, щит керування четвертим блоком. Саме тут, на панелі, розташовано кнопку повного вимикання реактора, натискання якої так і не допомогло запобігти аварії. Усі панелі щита розкурочено, годинники без стрілок, теліпаються обривки дроту, відірвані шматки пластика... За провину всього, виявляється - любов до сувенірів. Багато будівельників, військовиків і ремонтників, можливо навіть журналістів, після аварії, коли побували тут, захотіли взяти на згадку якусь гаєчку, клему або кнопочку саме зі знаменитого щита керування четвертим енергоблоком.

Усередині саркофага тисячі приміщень. Частина з них - напівзруйновані, частина - схожа на післявоєнні руїни, частина - збереглася. Йдемо коридором, заходимо в залу, відкіля ведуть дозиметричний і телевізійний контроль за всіма майданчиками навколо "Укриття".

Піднімаємося сходами. Оцінка 10 метрів, 16 метрів, 20 і, нарешті, 24. Рукою подати до даху. Далі йти не можна - сильна радіація. Можливість побачити покрівлю можна тільки за допомогою моніторів. У самому саркофазі є приміщення, де рівень радіації при нормі 20 мікрорентгенів дорівнює - десятьом тисячам мікрорентгенів на годину. Там працюють люди, але за скороченим режимом, а є проходи й зали, де прилади реєструють тисячу і більше рентгенів. Тож в одному місці можна одержати максимальну денну норму за дві хвилини, а в іншому - зайдеш, і сам уже ніколи звідти не вийдеш.

У середині зруйнованого четвертого блоку рівень радіації складає 3500 рентгенів на годину. Нам пояснили, що в реакторі все спокійно, ланцюгової реакції немає. Тому що ланцюгова реакція - це передусім підвищення температури. А вона тут постійна вже багато років. Температура стін і конструкцій саркофага 43 градуси за Цельсієм, не більше. Щось спільне було в цьому бетонному організмі з організмом людини. Якоїсь миті подумалося, але ж температура 43 градуси в людини свідчить про смертельну хворобу. А що значать такі симптоми у зруйнованому реакторі?

Фахівці з відеоапаратури можуть подумати, що це брак на відео. Али насправді, з камерою все гаразд, просто вона бачить більше за людське око