із згодою одного з батьків; скорочений робочий тиждень; заборона працювати вночі та позаурочний час тощо), які з часом можуть звести до мінімуму працю дітей. Водночас ІПЕК підтримує всесвітній рух боротьби з цим явищем. Суть руху полягає в намаганні привернути увагу всього світу до цієї проблеми. Основними передумовами цього мають бути усвідомлення проблеми та готовність до рішучих дій з боку його учасників. У багатьох країнах праця дітей є прямим наслідком бідності або ж закорінена в традиції. Очевидно що, боротьба проти вказаного явища має бути відображена в культурі, політиці та державних структурах цих країн. Для цього ІПЕК потрібні сильні партнери, такі як ЮНІСЕФ, але перед усім партнери на місцях (уряди країн, громадські організації тощо). З цієї причини ІПЕК здійснює свої програми з неурядовими організмами, які добре орієнтуються в місцевих умовах. ІПЕК зосереджує свої зусилля на трьох цільових групах неповнолітніх:
діти, зайняті на примусових роботах, або ті, що перебувають у борговій залежності;
діти, які виконують небезпечні види робіт;
дуже маленькі діти, які виконують будь – які види робіт.
З цією метою у червні 1999 року МОП одноголосно прийняла нову Конвенцію та рекомендацію щодо найгірших фор праці дітей. Стаття 3 дає визначення тим формам праці дітей, негайна заборона яких має стати першочерговим завданням країн, що ратифікували цю Конвенцію. До них належать:
усіх форм рабства або практики, подібної до нього...;
використання, поставлення або пропонування дітей до проституції, порнографічної продукції...;
використання, поставляння або пропонування дітей для незаконної діяльності....;
робота, що за своєю природою чи умовами в яких вона виконується, може завдати шкоди здоров’ю, безпеці чи моральності дітей [2, с. 141 – 142].
Аналізуючи нормотворчу діяльність МОП у галузі дитячої праці, можна з упевненістю стверджувати, що в центрі її уваги був захист прав дитини від економічної експлуатації. На захисті цього права стоять конвенції МОП. Одні з них покликані гарантувати захист від примусової праці, встановлювати мінімальний вік для працюючих дітей, встановлювати її розумну тривалість тощо. Україна, як член МОП з 1954р. ратифікувала 54 Конвенції МОП, у тому числи 11 – за роки незалежності. Це означає, що наша держава стоїть на засадах непримереннсті щодо використання дитячої праці.
3. Альтернативи праці дітей
Протягом останніх років з метою припинення експлуатації підлітків, виведення їх зі сфери виробництва і створення умов, за яких вони та інші батьки отримали б реальні можливості, альтернативні праці дітей, в світі та Україні реалізовано чимало експериментальних програм світового і соціально – економічного спрямування.
Освіта є одним із найсуттєвіших вирішень, щоб запобігти використанню праці дітей. Бо діти, які отримали базову освіту та професійні навички, мають більше шансів на ринку праці; вони обізнані зі своїми правами, і тому менш вірогідно, що вони виконуватимуть небезпечну роботу чи працюватимуть у шкідливих умовах. Крім того, можливість одержати освіту може запобігти залученню дитини до небезпечної і важкої праці. Тому на виконання прийнятих на себе за Конвенціями МОП зобов’язань в Україні лише останніми роками суттєво перероблено і змінено редакцію Закону “Про освіту” (1996р.), введено в дію національну програму “Діти України” (1996р.), Комплексі заходи щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей (1998р.). Зросли обсяги фінансування програм міжнародними організаціями: з 300 тис. доларів США в 1997р. до 1,2 млн. дол. США в 2004р. [4, с. 3].
Удосконалення системи освіти має бути складовою частиною програми допомоги малозабезпеченим верствам населення, яка передбачає виявлення бідних, допомогу їм і ліквідує соціальну дискримінацію, даючи можливість одержувати заробіток, достатній для утримання сім’ї. Ці заходи охоплюють:
створення робочих місць, боротьбу з бідністю;
розвитку підприємств малого бізнесу;
забезпечення належного прожиткового мінімуму, а також запровадження системи кредитування та соціальної підтримки для найнужденніших прошарків населення.
По цих заходах в Україні здійснювались молодіжні програми. Зокрема в Києві програма – “Зайнятість населення” (2001 – 2004рр.) та “Молодь міста Києва” (2001 – 2005рр.), президентська програма “Про основні напрями соціальної політики на період до 2004р”, в Одесі – “Аукціон випускників”. Всі вони були спрямовані на захист прав підростаючого покоління в умовах ринкової економіки.
Також бачимо, що альтернативи праці дітей існують. Необхідно тільки впроваджувати їх в життя по всьому світі, пропагувати та фінансувати їх. І тоді кількість працюючих дітей зменшиться, ми в цьому переконані.
Висновки:
Розглянувши правові проблеми дитячої праці та способи її врегулювання можна зробити наступні висновки:
проблема дитячої праці набула світових масштабів, через економічні, соціальні та історичні чинники;
МОП – головний чинник правового врегулювання проблеми;
створюючи альтернативи праці дітей, людство зможе зменшити її масштаби;
роль освіти в цьому плані зростає, бо діти повинні в першу чергу навчатися, а не працювати!
Список використаних джерел та літератури:
I. Джерела:
Конвенція ООН Про Права дитини – Видана в Україні за підтримки Представництва Ю Н І С Е Ф в Україні – 32с.
Конвенція про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці (конвенція № 182). – В кн.: Боротьба проти використання праці дітей: Пер. з англ. Заг. ред. укр. вид. О. П. Петращук. – К.: Унів. вид – во “Пульсари” 2002. – с. 141 – 146.
II. Література:
Боротьба проти використання праці дітей: Пер. з англ. Заг. ред. укр. вид. О. П. Петращук. – К.: Унів. вид. – во “Пульсари” 2002. – 148с.
Дядькова Н. Діти в Україні // Праця і зарплата. - №12 (304) – березень. 2002. – с. 3.
Пархоменко Л. Міжнародно – правове регулювання праці // Праця і зарплата. -